Вісім тисяч років тому звичайнісінька білочка могла залюбки здійснити подорож по всій Європі, не торкаючись землі: виключно лісовими верховіттями.

Тоді Європа була всуціль всіяна лісами. Але за останні тисячоліття половина цих лісів зникла.

Ця негативна тенденція, на жаль, триває. Вчені похмуро зауважують, що для людства настала пора прощання з лісами, які вірою і правдою служили йому так багато часу. За найбільш песимістичними прогнозами, вже через 30-40 років нинішня площа європейських лісів зменшиться в кілька разів.

Не є в цьому плані винятком і Україна, яка поки що входить у десятку найбільш лісистих держав континенту. Причому за площею лісів у неї 8-ме місце, а за запасом деревини — 6-те. Торік вони займали близько 10 мільйонів гектарів — в середньому по одному гектару на сім'ю з чотирьох чоловік. Але ці показники, якими ми так пишаємося, з кожним роком гіршають через те, що у держави досі немає ні національної програми розвитку свого лісового господарства, ні його належного фінансування.

Ситуацію різко ускладнили економічні пертурбації. Стрімке подорожчання газу призвело до того, що настільки ж стрімко зросло використання деревини для опалювання житлового сектора. Значну її кількість у нас і досі використовують вкрай неефективно. Відтак древні ліси, чи праліси, якими здавна славилася Україна, займають нині лише 10% усіх площ. У Житомирській області на їх залишки нещадно наступає у північних районах бурштинова мафія, реальну управу на котру в країні ніяк не знайдуть чи не хочуть знайти.

Як не прикро, ліс, який постійно був не лише помічником, а й джерелом доходів людини, за її ж волею потихеньку почав перетворюватися на політичну справу. Нестачу коштів і фактичну руйнацію галузі на місцях сяк-так стримує ентузіазм лісівників. Таких працьовитих і заповзятих прибічників лісу на Житомирщині чимало. Їхніми стараннями ліси ще дають землякам не лише деревину і тепло, а й гриби, ягоди та інші дари природи, не кажучи вже про робочі місця і досить непогані на тлі багатьох інших галузей заробітки. В Ємільчинському держлісгоспі, наприклад, торік середня зарплата становила 7,4 тисячі гривень, значні кошти пішли на підтримку району у вигляді податків. Батькам-лісівникам охоче допомагають діти, адже в області 26 шкільних лісництв.

І все-таки ліс уже важко поранений і в багатьох місцях дихає на ладан. Торік у нашій області біологічні пожежі спричинили загибель, за деякими даними, десятої частини хвойних насаджень. Попри всі старання працівників лісу, відновити все те, що було ще кілька років тому, надзвичайно важко, якщо взагалі можливо. Адже вони, не маючи достатньої допомоги з центру, змушені воювати зі своїми проблемами і з природними шкідниками лісу фактично наодинці.

Ви запитаєте: а до чого це все? До того, що «Эхо», яке вже не вперше загострює увагу влади до важких лісових реалій, змушене знову бити на сполох. Місцева еліта, народні депутати, громадські організації, територіальні громади повинні вимагати у державного центру повернутися нарешті до лісу обличчям. Поки він, багатостраждальний, ще не зник з карти України і Житомирщини, залишивши нас напризволяще, сам на сам з тими рясними екологічними, біологічними та іншими проблемами, до яких неминуче призведе безлісся. Чи у нас і в цьому питанні вийде, як у тій приказці: «Поки грім не гряне, Іван не перехреститься»?