Міліція й досі не розкрила страшний злочин. Ні знімок обличчя вбивці, ні детальне відео злочину, ні свідчення десятків людей, не дозволили правоохоронцям зробити подвиг — довести свою професійність. Довести не на акціях напівголих дівок, яких чомусь супроводжують цілі загони силовиків. І не на протестах захисників мови, яких так легко пресувати. А саме тут в «Каравані». В місці, де було кинуто виклик всій правоохоронній системі.

«Гарячі сліди» вже давно охололи. І вже тиждень керівництво МВС годує нас різними повідомленнями: ким може бути цей злодій, а ким він бути не може. Але головне питання — досі без відповіді.

Де ж убивця, пане міністре Захарченко?! Чи не час вам зізнатись в безпорадності?

Розстріл в «Каравані» став моментом істини і для журналістів.

Країна їде з глузду. І допомагають їй в цьому саме медійники. Кадри розстрілу чотирьох охоронців, які з'явились на телебаченні та в Інтернеті, — вершина професійного цинізму. Те, що новини на деяких каналах вже давно перетворились на калейдоскоп жахів, — не відкриття. Але край цьому все ж має бути.

Чому Комісія з моралі забороняє мультики, затято бореться з матюками, а на демонстрацію відео, в якому трьох людей за кілька секунд лишають життя, закриває очі? Чому в журналістів не вистачає духу сказати правду про власника свого медіа? Зате сміливості випустити в ефір реальну смерть хоч відбавляй.

Чи не тому суспільство сприйняло страшну подію лише як черговий бойовик? Запити відео, на яких злочинець впритул розстрілює один за одним охоронців магазину, б'ють рекорди. Про жертв трагедії мало хто згадує, а якщо й згадує, то не завжди добрим словом. Як і в випадку з Оксаною Макар, мало хто переймається бідою конкретної жертви, більше хвилює — хто, кого і як?

Чи так має реагувати здоровий соціум на подібні трагедії?

Згадайте катастрофу польського літака під Смоленськом, чи трагедію, що сколихнула минулого року Норвегію, коли терорист Брейвік розстріляв 77 дівчат і хлопців, та поранив ще півтори сотні. І поляки, і норвежці були шоковані.

Але вони не копирсались в своїх ранах. Вони разом лікували їх. На вулицях, площах, в церквах. Зі свічками і квітами.