Велика частина матеріалів цієї книги – свідчення тих, хто знав генерала-правозахисника особисто. Один із них – активіст кримськотатарського національного руху Гомер Баєв. Із Петром Григоровичем він познайомився 1968 року.

Баєв розповідає, що до чергової річниці депортації кримськотатарського народу 18 травня 1968 року до Москви з різних регіонів стікалися великі групи кримських татар – щоб висловити протест владі, яка, попри ухвалені рішення про реабілітацію народу і його право жити на батьківщині, відмовлялися прописувати кримських татар у Криму.

Серед тих, хто прямував до Москви, був і Гомер Баєв. Коли активісти прибули, московські відділення міліції були вже забиті кримськими татарами, яких відловлювали в усьому місті, керуючись антропологічними ознаками. Заарештованих кримських татар відсилали на Казанський вокзал, де садили в потяги й висилали до місць, звідки вони приїхали.

Баєва «правоохоронці» теж спробували насильно «випровадити» з Москви. Але на першій же станції він разом із Ролланом Кадиєвим вистрибнув із потяга. Вони повернулися до Москви й одразу ж зателефонували Григоренку.

«Чому про виступ кримських татар мовчать західні журналісти?» – запитали його друзі.

«Вони чекали вас на Красній площі», – відповів їм генерал. Григоренко пообіцяв, що незабаром сам приїде до Криму.

Дійсно, в червні 1968 року він прибув до Криму, влаштувавшись працювати вантажником у Ялті. Час від часу Петро Григорович приїжджав із Ялти до Сімферополя, спостерігаючи й беручи участь у демонстраціях протесту кримських татар, яких влада категорично відмовлялася прописувати на батьківщині. Враження від цієї поїздки Григоренко докладно описав у своїй книзі «У підпіллі можна зустріти тільки щурів».

Баєв продовжує: «Поїхав Петро Григорович із Криму до Москви наприкінці серпня 1968 числа 25-го чи 26-го, а 29 серпня мене заарештували, висунувши важку статтю – «антирадянська агітація і пропаганда». Якось раз мене викликали на допит, де мене познайомили з моїм адвокатом. Мені він із першого погляду дуже не сподобався – нагадував гебіста. «Я вас захищатиму», – каже він мені. «Мені адвокат не потрібен, я сам себе захищатиму, – відповідаю я... І тут він передає мені лист від матері й від Петра Григоровича, в якому Григоренко повідомляє, що це учень відомого адвоката Софії Каллістратової Микола Монахов, і просить не відмовлятися від захисту, оскільки через адвоката він зможе отримувати інформацію про хід процесу. Так я познайомився з адвокатом Миколою Монаховим – ерудованою й порядною людиною, із якою згодом дуже подружився... Тоді, щоб захищати кримських татар, потрібна була велика мужність».

У квітні 1969 року Гомера Баєва судили в Криму, він отримав три роки ув'язнення. А через кілька днів на початку травня 1969 року в Ташкенті був заарештований Петро Григоренко...

Учасник кримськотатарського національного руху, політв'язень радянських часів, нині вже покійний Ескендер Куртумеров із Мелітополя згадував: «Мені пощастило знати і спілкуватися з Олексієм Костеріним, Іллею Габаєм, Генріхом Алтуняном, Петром Якіром, Віктором Красіним, Петром Григоренком – людьми, які зіграли велику роль у демократизації радянського суспільства. З Петром Григоровичем Григоренком я познайомився 1966 року, коли разом із Решатом Джемілєвим приїхав до Москви. Решат зателефонував Петру Григоровичу, і він запросив нас до себе додому. Зустрів нас Григоренко дуже радо, зав'язалася бесіда. Він багато й детально розпитував нас про долю і становище кримських татар».