Через кілька років народиться і другий цикл — «Кримські відгуки», до якого увійдуть «Імпровізація», «Уривки з листа», «Мрії», драматична поема «Іфігенія в Тавриді», «Весна зимова»… Цей цикл — усе пережите Лесею в Ялті з червня 1897 до червня 1898 року…

Найнезабутніше в цей період — знайомство, яке переросло в міцну дружбу із Сергієм Мержинським, котрий, як і Леся, приїхав до Ялти на лікування. Це йому, Мержинському, присвячено вірш «Порвалася нескінчена розмова». Це з ним — коханим здійснила Леся незабутню подорож на Ай-Петрі, де на скелі помітила ніжну квітку — едельвейс, яка пробила каміння, рвучись до сонця. Назвала цю квітку «Ломикамінь». І так нагадувала її й сама Леся, котра взяла для власного літературного псевдоніма ім'я своєї матері-України. Поетеса, що високу, ніжну і мужню Поезію творила упослідженою тоді мовою рідного народу і крізь жорстокості життя, часом, «без надії сподіваючись», пробивалася до людей яскравою квіткою надії на те, що її страдницька Україна стане вільною і незалежною державою, що її рідна мова відродиться, проб'ється, як квітка-ломикамінь, крізь морок численних принижень і заборон, бо за народним повір'ям — приносить щастя.

Ялта — одне із небагатьох міст, куди поетеса поверталася неодноразово. Вона навіть планувала поселитися тут назовсім, коли вийшла заміж за Климента Квітку. Та від цих планів змушена була відмовитися, оскільки лікарі вважали, що клімат півострова їй не підходить, тож жити потрібно в тепліших краях.

В 1907 р. поетеса знову повертається в Крим, щоб лікувати свого друга Климента Квітку. Невдовзі він стане її чоловіком. Климент був молодшим за Лесю на 9 років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, вони вважали, що з її боку великого кохання там не було. Хоча визнавали: Квітка боготворив Лесю. «Діло закінчено — ми обвінчалися, — пише поетеса рідним. — …Сподіваюсь, хоч тепер матимемо спокій від людей… все добре, ніхто нас нічим не мучить, і ми збираємося в Крим». В одному з листів Леся відзначила: «Нам з Кленею так добре». Коли вона вийшла заміж за Квітку, їй вже було 37 років. Можливо, й не було там шаленої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати поруч вірного друга. Квітка був поруч завжди, коли їй було кепсько. Вони добре розуміли один одного, їх об'єднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що кохання — це, насамперед, самопожертва. Вона фактично врятувала чоловіка, наполігши терміново їхати в Крим. Климент був у критичному стані, бо теж хворів на сухоти.

М'який клімат і активне лікування допомогли. Подружжя обрало Ялту для тривалого проживання, бо тут вони не відчували себе відірваними від всієї української культури.

Тоді тут відпочивали, жили і творили їхні приятелі поети Амвросій Метлинський і Степан Руданський, Христя Алчевська і Дніпрова Чайка, Михайло Коцюбинський і Микола Чернявський, Агатангел Кримський і Олександр Олесь, родина друзів Охріменків… В Ялті з 1904 до 1918 року існував Український театр з хорошою трупою й мав багато шанувальників, бо й тоді в Криму жило чимало українців. Юрист Квітка працював у суді, чудово грав на роялі, прекрасно знав музику. Завдяки йому ми маємо автентичні записи народних дум. Протягом подружнього життя Климент Квітка записав пісні, які Леся любила з дитинства. А після її смерті 1917 року видав фотоскопічним способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки» (він теж є одним із раритетів Лесиного музею в Ялті).

Климент Васильович дожив до 1953 року, пережив дружину на 40 років…

…У Ялті, поруч із набережною, по вулиці Літкенса, 8, перед будинком, у якому жила поетеса і в якому нині її музей з понад 100 тисячами експонатів, встановлено пам'ятник вічно юній Лесі Українці. Ніби стомившись, вона присіла на камінь, щоб помилуватися морем. Тут завжди — люди, квіти, вірші. Незгасна зоря високої поезії нескореної Лесі Українки постійно будитиме в душах усіх поколінь наших співвітчизників і читачів усього світу істинну любов, снагу до пізнання краси життя, мужності й незламності, творчості й мудрості…