Відомий український поет Микола Вінграновський не раз бував у Сосницькому музеї Олександра Довженка, свого вчителя. Ось фото 1974 року — святкування 80-річчя від дня народження Довженка. Біля хатини — відомий співак Іван Козловський, письменник Василь Земляк і Вінграновський. На іншій світлині цього періоду Микола Степанович стоїть поряд із Земляком та поетом Олексою Ющенком. Приїздив Вінграновський також на 90-річний ювілей Олександра Петровича, виступив на мітингу біля пам'ятника Довженку. Йому було що сказати про свого улюбленого вчителя, адже саме Довженко розгледів талант майбутнього поета, актора, режисера, підтримав його.

У 1955 році після десяти класів Микола вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Тієї осені приїхав до Києва Олександр Довженко — хотів знімати на Київській кіностудії разом із «Мосфільмом» «Поему про море». Завітав і до театрального інституту.

Напевно, ректор порекомендував Довженкові Миколу як одного із кращих учнів. Олександр Петрович мав тривалу розмову зі студентом. Його цікавило все: де народився Микола, хто його батьки, з якого села, чи є там річка. Хлопцю було приємно згадати рідне село Богополь на Миколаївщині, безмежний степ зі скіфськими могилами, рідних серцю людей.

Довженкові припав до серця щирий юнак, тож вирішив забрати його в Москву, до кіноінституту. Саме тоді Олександр Петрович почав викладати у ВДІКу. На жаль, це тривало лише рік, адже 25 листопада 1956 року Довженка не стало. Але його уроки сформували майбутнього режисера. Микола продовжив навчання, дебютував як поет.

Довженко знав про поетичний дар свого учня, любив його вірші. Особливо «Тополю»:

«Коли засне, немов дитя шалене,
Глибоке місто неспокійним сном,
Вона приходить здалеку до мене
І шелестить до мене під вікном,
Щоб повертався я на Україну
Плугами чорнокрилими орать,
І тополята в полі поливать,
І поливати землю тополину.
Бо йдуть літа буремною ходою,
Різнити важко пустоцвіт од цвіту…
І той любов'ю повниться до світу,
Хто рідну землю має під собою…».

Ця поезія викликала в Олександра Петровича бурю почуттів, адже це було його заповітне бажання — повернутися в Україну.

7 листопада виповнилося 80 років від дня народження Вінграновського. На жаль, Микола Степанович рано пішов із життя, але залишив по собі багату творчу спадщину.

Як поет Вінграновський дебютував 1961 року, наступного року вийшла його перша збірка «Атомні прелюди». Усього за життя поета вийшло 10 збірок. Серед його віршів є і присвячені Олександру Довженку та його дружині Юлії Солнцевій.

Але на віршах Микола не зупинився — продовжився у прозі з оповіданнями та повістями, найвідоміші з яких — «У глибині дощів», «Первінка», «Сіроманець». Вінчає його прозу роман «Северин Наливайко».

Початок роботи в кінематографії припав теж на 1960-ті роки. 1960 року на екрани вийшов фільм Юлії Солнцевої за сценарієм Олександра Довженка «Повість полум'яних літ». Головну роль Івана Орлюка зіграв Микола Вінграновський. Цей фільм став призером XIV Міжнародного фестивалю в Каннах 1961 року, також був відзначений на фестивалях у Лондоні й Лос-Анджелесі.

Проявив себе Вінграновський як учень Олександра Довженка і в режисурі художніх та документальних фільмів, серед яких — «Ескадрилья повертає на захід», «Дума про Британку», «Климко». Втілив він і образ свого вчителя в документальному фільмі «Довженко. Щоденник 1941 – 1945 рр.».

Микола Вінграновський — лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка, літературних премій «Благовіст» та фундації Антоновичів (США).