Попри поширену думку, що видобуток із надр – справа державна, в Україні цією справою займається безліч приватних підприємств. У держави вони купують так звані спеціальні дозволи. Ці дозволи дають право на геологічне вивчення надр, себто на встановлення, чи є якісь корисні копалини на конкретній площі. І потім добувати знайдені поклади, наприклад, газ, нафту чи коштовне каміння.

Хоч власників таких спецдозволів у відповідних реєстрах чимало, насправді щастить їх отримати небагатьом. Або, якщо бути абсолютно точним, лише наближеним до влади. Щоб зрозуміти це, досить подивитись, як жили і живуть, до прикладу, два попередні міністри екології.

Ви, мабуть, уже бачили телесюжети про величезні палаци колишнього міністра під Києвом, збудовані за часів його чиновницької діяльності на 4,5 гектара землі на березі каналу, де забудову заборонено природоохоронним законодавством. Екс-міністра підозрюють у використанні своїх службових повноважень для видачі ліцензій на видобування енергоресурсів компаніям, у яких він був «бенефеціарним власником». Ці компанії отримали спецдозволи на розробку і видобуток нафтових і газових родовищ. А зареєстровані вони були на кіпрські підставні компанії. Лише завдяки прискіпливій увазі до цих компаній вдалося розкрити структуру власності у них, і, як виявилося, фактичним власником був саме міністр екології Злочевський.

Або погляньмо на статки наступного міністра екології пана Едуарда Ставицького. Хто такий Едуард Ставицький? Його заведено називати людиною «Сім'ї» Януковича. Чоловік, якого поставили контролювати тіньові схеми у Міністерстві екології. Його пов'язують із компанією «Голден Деррік», теж офшоркою. На неї зареєстровано десятки спецдозволів на добування нафти та газу у Полтавській, Дніпропетровській і Харківській областях, які фірма отримала у 2012 – 2013 роках.

Екс-міністр Ставицький, тікаючи від розгніваних революціонерів під крило Путіна, залишив у службовому кабінеті 50 кілограмів золота, діаманти і п'ять мільйонів доларів готівкою. Чи багато це було для міністра екології? Для нас – так. Для члена «Сім'ї» ж – дрібні, поточні витрати.

Звідки мільйони? Едік Ставицький «сидів» на нафті, руді, мармурі, титані, вугіллі, золоті, бурштині, дорогоцінному камінні, одне слово, на багатствах, які лежать під землею. І називаються коротко – надра та, згідно з Конституцією України, належать українському народові.

Навесні влада у країні змінилась. А що змінилось у Міністерстві екології та підпорядкованій йому Державній геологічній службі, яка видає спецдозволи? Хлібне місце порожнім не буває. Як Едік утік, то партія «Свобода», яка на той час була у фаворі за Яценюка, посадила у крісло міністра екології пана Мохника, а у Держслужбу геології – такого собі хлопця на ім'я Дмитро Кащук. Раніше Дмитро віддано служив Януковичу. Був помічником Василя Горбаля, депутата з Партії регіонів.

Якщо вірити офіційній біографії, Кащук 1983 року народження – чи не мученик. Уся кар'єра – ходіння в чиновниках. Згідно з декларацією, чиновник не злидень. Має квартиру: 215,5 метра квадратного. Земельні ділянки: 5700 м2. У дружини і доньки – два з половиною га землі і будинок невеликий. 320 «квадратів». Магазинчики, склади – не рахуються. У гаражі – кілька іномарок. Наближені кажуть: дуже любить бурштин. У травні 2014 саме він стає головою Держслужби геології та надр України. Пан Кащук не приховує і публічно визнає, що на посаду у Держгеонадра його запросив «свободівець» – міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник. Свою наближеність до міністра Мохника не приховує й заступник пана Кащука Максим Карпін. Останній у 2007 році керував львівським іподромом. Пана Мохника на роботу запросив пан Яценюк.

Отже, начебто команда цілком оновилась. Начебто тепер все мало запрацювати по-іншому. Чесно і прозоро.

Нова команда навіть оголосила, що відтепер отримати спецдозвіл можна буде лише через аукціони. Мовляв, аукціон – гарантія чесності. Усе ніби справді так. Але лише в теорії. Бо хлопці забули сказати, що проводитимуть аукціони за своїми стандартами – «стандартами Яценюка та Мохника».

Отож, сьогодні доступ до родовищ продають з аукціону. З молотка. В Україні без Януковича вже відбулися два такі аукціони. Останній зовсім недавно, у листопаді.

Хто переміг? Едик Ставицький. Так, так, той самий Едуард Ставицький, екс-міністр, якого начебто розшукує українська прокуратура.

Як переміг? Красиво. З допомогою панів Яценюка, Мохника та Кащука із його заступником.

Ось що з'ясував журналіст-розслідувальник агенції Слідство.Інфо Дмитро Гнап. Так, 12 листопада Державна служба геології та надр провела аукціон з продажу дозволів на видобуток корисних копалин. Серед іншого на продаж виставили два перспективні родовища газу та нафти – Біличівську площу в Полтавській області та Лосищинську ділянку в Сумській. Змагалися за них лише дві київські компанії. Це невідомі фірми «Авантаж Енерго» та «Слобіднафта». Вони й поділили обидві ділянки між собою.

Власне змагання не було. Початкову ціну у три мільйони обидві фірми підняли «аж» на вісімдесят тисяч гривень, тобто трохи більше як на 3 відсотки. Та найцікавіше, що обидві фірми були зареєстровані за... місяць до аукціону. А їхніми засновниками є дві офшорні компанії – у Панамі та на Сейшельських островах.

Номер телефону, офіційно вказаний «Слобіднафтою» як контактний, належить київській фірмі «Китпред», яка торгує запчастинами для китайських авто. «Китпред», власне, й розшифровується як «китайське представництво». У довідниках директором цієї фірми вказаний Ден Сяосю, а менеджером з продажу – такий собі Руслан. Коли журналісти на запрошення директора «Слобіднафти» Руслана Марченка приїхали до нього в офіс за місцем реєстрації, його фірми там не знайшли. Замість нафтогазової компанії – переможця аукціону – журналісти потрапили в «Китайське представництво». Саме воно міститься у столиці на вулиці Возз'єднання, 7а, хоч у документах, котрі подала «Слобіднафта» на аукціон, вказано адресу нафтогазової компанії. Коли ж журналісти зателефонувавши до Руслана Марченка, з яким домовилися зустрітися, той, обмовившись, назвав адресу офісу, що міститься у Києві за адресою вул. Сосюри, 5.

Його конкурент на аукціоні – ТОВ «Авантаж Енерго». Директор «Авантажу» – пані Гребенюк – на торгах старанно вдавала, ніби не знає свого суперника Марченка із «Слобіднафти».

Згідно з даними Єдиного державного реєстру, Наталя Гребенюк є співзасновницею громадської організації «Українсько-Китайський Центр» спільно з Деном Сяосю, керівником Руслана Марченка у фірмі з продажу китайських запчастин. Також пані Гребенюк очолює приватне підприємство «Торговий Центр “Ленінградський”», засновником якого є китаянка Цзінь Лінь – дружина Дена Сяосю. Це невеличкий торговельний центр розташований за вже згаданою Марченком адресою: Сосюри, 5. Українські та китайські підприємці торгують тут різним крамом з Піднебесної і добре знають і Дена Сяосю, і Руслана Марченка.

А тепер – найцікавіше: Ден Сяосю виявився радником міністра енергетики Едуарда Ставицького, який утік. Ще будучи міністром, Ставицький призначив китайця координатором державної програми заміщення природного газу кам'яним вугіллям. Це мегакорупційний проект епохи Януковича, суть якого полягала в тому, щоб на китайський державний кредит у розмірі чотири мільярди доларів перевести українські ТЕЦ з газу на вугілля.

Отже, навіть після втечі з України Едуард Ставицький через підконтрольних йому людей за безцінь скуповує доступ до українських надр!

А ви кажете – Арсеній, «куля в лоб», пан Мохник – патріот. А на практиці – це люди, що досі ревно бережуть корупційну систему, яка працює на тих, хто дасть найбільше. Як екс-міністрові Ставицькому вдалося організувати цю чудову виставу з назвою «аукціон»? Невже «нова команда» Яценюка – Мохника – Кащука лише підіграла екс-міністрові Януковича, який за безцінь отримав доступ до нової партії родовищ? Юрист інвестиційної компанії Віталій Коломієць, що був представником однієї з фірм, яка намагалася стати учасником згаданого аукціону, впевнений – так. Він переконує, що зміна влади нічого не змінила у «схемі»: тут і далі крадуть у країни нафту, газ, воду, золото, руду, вугілля, титан, дорогоцінне каміння, пісок, щебінь, беруть, що хочуть, за безцінь.

За такою «схемою» – мільярди олігархів. Блискуче життя мажориків і наші злидні.