Смирення означає бачити справжню реальність такою, якою вона є, бачити себе та інших, а також все, що навколо тебе, таким, як це бачить Бог. Коли ж хтось удостоюється здобути цю чесноту, тоді усвідомлює, що він не більше, ніж прах, порох і попіл, гріховний та мертвий, а якщо чимось і стає, то досягає цього тільки по благодаті Божій. Сам Бог у всій Своїй величі смиренний, бо Він піклується про найменших птахів небесних, про траву польову і про найгірших грішників. «Від правильного погляду на себе, від правильної дії в самій собі людина отримує правильний погляд на людство, починає правильно діяти щодо людства. Пряма дія смирення або смиренномудрості полягає в тому, що правильне розуміння людини про людство і про саму себе примиряє людину з людським суспільством і з самою собою, з її пристрастями, вадами, зловживаннями, пороками, з певними обставинами приватного чи суспільного життя, примиряє з небом і землею» (свт. Ігнатій (Брянчанінов)).

Внаслідок смирення настає покаяння. Людина не бачить проблем до тих пір, поки подумки і по суті живе в атмосфері гріха. Покаяння — це і є свобода. Це — коли душа, перебуваючи в стисненому стані, отримує простір. Покаяння — це дія нашої совісті, зміна образу наших думок, бачення своєї гріховності, своїх вад та недоліків; і тут — ключ до всього, що шукає людство весь цей час, до щастя і любові.

Хто спасеться? Спасеться той, хто бачить свою гріховність і вміє каятися; спасеться митар, розбійник, блудниця. .. Спасуться не за заслуги, а за покаяння. Що відбувається з тим, хто точно виконує всі церковні, суто зовнішні, приписи? Фарисеї, інші «праведники», які нібито отримують «заслуги» перед Богом, будують храми, дають милостиню на показ, «моляться старанно», ставлять свічки, подають записки, вистоюють всі служби, не пропускаючи жодну, але не приносять покаяння? Христос сказав про таких: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти» (Мф. 23: 27). Ось різниця між православ'ям та іншими релігіями: вони очікують і впевнені отримати спасіння і прощення за заслуги, а в православ'ї — за покаяння. Святитель Іоан Золотоустий сказав: «Краще тобі засудити себе самому в цьому світі і отримати за це ще й винагороду від Бога, інакше в майбутньому віці судитимуть тебе інші і беззаконня твої виставлять на показ перед усім всесвітом, совість кожної людини відкриється перед усіма, і виявляться не тільки всі справи […], але і всі сказані слова, таємні бажання і помисли, і вкинуть тебе в геєну вогненну».

Спасіння не заробляється, спасіння — це зцілення, бачення своєї гріховності внаслідок цього приношення — щирого покаяння. Покаяння — це дія нашої совісті. «Тільки ретельне виконання заповідей відкриває людині її немочі» (прп. Симеон Новий Богослов). Якщо в одному залі посадити представників усіх релігійних конфесій і запитати «Хто спасеться?», то очевидно, що кожен із цих представників відповість, що спасеться той, хто точно виконує всі вимоги його окремо взятої релігії. А що ж буде з тими, які не виконують? Тих, звичайно, — в пекло. Представник же православної релігії скаже: ні, не той спасеться, хто виконує заповіді, а спасеться той, хто побачить, що самостійно жодної заповіді виконати не може, визнає себе винним і принесе щире покаяння у всіх своїх гріхах, прийме тверде рішення жити за заповідями і зрозуміє, що для свого спасіння йому потрібен Спаситель. Святий Пімен каже: «Хочу краще бачити людину, що грішить і кається, аніж ту, яка не грішить і не кається». Адже праведник — це не той, хто не грішить, а той, хто прагне не грішити. Хто першим увійшов у рай? Розбійник! Які він виконав заповіді? Ніяких, жодної. Але що він сказав, перебуваючи на хресті в страшних муках, при яких кожен подих його супроводжувався необхідністю опертися проколеною плоттю своєю на цвяхи? «Достойно за ділами нашими», — визнав себе винним, гідним покарання і приніс щире покаяння. Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє; я знаю, що там не буду, але Ти хоча пом'яни мене там. Спасіння прийшло відразу: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23: 43), обминаючи весь необхідний час на митарства і випробування. Також в євангельському писанні згадується про деякого багача і Лазаря; ім'я багатія навіть не вказується, оскільки, мабуть, він уже був мертвий для Бога, ім'я ж Лазаря названо. «Євангеліє не згадує про жодні чесноти жебрака Лазаря; свідчить тільки про його страдницьке життя і про те, що ангели без митарства віднесли душу його у відділення раю, іменоване лоном Авраамовим. Святі отці вказують, що Лазар мав гріхи, за які попущені були йому Богом хвороба і злидні. До такого висновку наводять слова, сказані про нього, що він «сприйняв зло». Подібний вираз вжито і щодо багача для позначення, що майно, яке було надано багатієві Богом, аж ніяк не було його власністю, як помилково думають багато про свої маєтки. У чому треба шукати причину спасіння і блаженства у вічності, дарованих Лазареві? Яка чеснота була його чеснотою? Причиною його спасіння, його чеснотою було покаяння. Очевидно, що він, подібно до розбійника, розіп'ятого праворуч від Господа, усвідомлював себе гідним покарання, дякував і славословив Бога за покарання в часі, благав про помилування у вічності. Патріарх, розмовляючи з пекельним в'язнем, нічого не сказав ні про гріховність цього в'язня, ні про праведність Лазаря, тільки виставив становище у вічності того й іншого як наслідок їх становища земного» (свт. Ігнатій (Брянчанінов)). Тому чисто зовнішнє виконання заповідей робить з грішної людини сатану. Люди майстерно навчилися прикривати свої вади точним виконанням чисто зовнішніх приписів, при цьому насолоджуватися різним мисленим плотським задоволенням.