Пасху святкує майже кожен, хто вважає себе християнином. Але як святкує? Чи заглиблюється у зміст цього свята? Чи має святкування Пасхи якийсь зв'язок із нашим щоденним життям?

До свят в Україні вже звикли. І до церковних теж. Святковий календар у нас багатий, а Пасха серед них займає особливе почесне місце. Чимало людей задовго очікують пасхальних свят, із приємністю готують святковий кошик, у родинному колі розділюють великодню трапезу та обмінюються привітаннями. Очевидний факт, що Пасху святкує практично кожен, хто вважає себе християнином. Проте далеко не очевидним є те, чи люди заглиблюються у зміст «свята над святами», чи вміють його святкувати, і чи відчувають його зв'язок із буднями, які, як відомо, і складають більшу частину їхнього життя. Відповідь на ці запитання, як на мене, заторкує самий нерв християнського світогляду.

Для багатьох із нас урочисте Пасхальне Богослужіння пов'язане з духовним піднесенням, пережиттям радості та світлими відчуттями. Унікальна за своїм змістом і настроєм Утреня Пасхи нагадує святковий хоровод усього Божого творіння. Основною частиною Утрені є знаменитий канон Йоана Дамаскина, один із найвизначніших творів візантійської літургійної поезії. Стиль цього канону подібно як музика, несе в собі щось танцювальне. Піднесені і радісні оклики динамічно змінюють одне одного, витворюючи нерозривний піснеспів перемоги над смертю:
«Воскресіння день, просвітімся, люди: Пасха Господня Пасха! Від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, співців пісні переможної».

«Небеса нехай достойно веселяться, земля ж нехай радується, святкує ж хай і світ видимий увесь і невидимий: Христос бо востав, веселість вічна».

Однак важливо розуміти що цей літургійний досвід пасхальної радості не є самодостатнім і не є для того, щоб створити нам лише психологічний комфорт і емоційне піднесення. Вийшовши з храму окрилені пасхальним торжеством ми знову повернемося до звичних ритмів свого життя. Ось саме тоді, після богослужіння в храмі і мала б розпочатися (а краще сказати - продовжитися) наша літургія в житті. А це далеко не завжди є простим завданням.

За першого ж контакту з телебаченням, радіо ми волею-неволею потрапимо у сферу, здавалося б, цілком далеку від тих пафосних святкових піснеспівів, котрі так виразно звіщають про Божественну перемогу над смертю зруйнування аду і подолання зла.

Прикладом може послужити хоча б проблема корупції, розмови про яку стали популярними в останній час. Рівень корумпованості (відповідником цього слова є тління, зотління) нашого суспільства доволі високий. Дуже вагомий виклик: як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпованому (тобто зотлілому) суспільстві? Корупція найперше є духовним явищем, яке поширюється на інші сфери життя. Як повірити в подолання смерті і аду, дивлячись на статистику злочинів нещасних випадків на дорогах, зростання смертності внаслідок поширення небезпечних захворювань тощо?

На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій та ризикує бути несприйнятою серйозно або ж сприйнятою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння.

Без глибшої участі в житті Церкви людині не під силу впоратися з тим шквалом в'їдливих думок, які, врешті, можуть паралізувати будь-яке натхнення віру і оптимізм. Церква живить і виховує своїх вірних богослужінням, яке є досвідченням Царства Божого і його краси вже тут, на землі. До Пасхи в літургійному році, як відомо, ми наближаємося поступово, шляхом Великого посту. Він має на меті приготувати до Пасхи, виховати в нас певні якості та риси, завдяки яким ми зможемо оцінити і прийняти вістку Воскресіння. Це гарно передають слова з молитви Літургії Передосвячених Дарів, які звучать рефреном упродовж цілого великопосного шляху: «Владико вседержителю, Ти... невимовним Твоїм промислом і великою благістю ввів нас у ці священні дні... для надії воскресіння». Метою є очиститися від зайвого і згубного, наблизити людину до Бога і водночас вселити в серце певність, що дійсність воскресіння не є абстрактною. Іншими словами - у священних днях Великого посту має народитися в нас надія воскресіння.

Беручи участь у пасхальному богослужінні, оспівуючи Христове воскресіння чистим серцем, кожен із нас озброюється надією воскресіння щоб проводити своє життя у діяльній любові, дивитися на обставини життя очима цієї надії, носити в своєму серці завдаток воскресіння і святкувати перемогу добра, а також боротися. Адже боротьба не вгасає, а її основна лінія пролягає через наші серця: дозволимо ми опанувати себе безнадії, зневірі й апатії, засліпитися чи бачити Христове воскресіння? Ніхто з нас не спроможний усунути зло, загородити всі його шляхи в світі, однак можемо інше - знаходити і відкривати шляхи правди і добра, нехай наймізерніші і ледь помітні. Роль християн за словами патріарха Афінагора у тому й полягає, щоб усюди відшукувати паростки життя і давати їм вирости. У кожному щирому «Я тебе люблю», в щасливій посмішці дитини, в небайдужому погляді, зверненому на людину, в яку ніхто ніколи не вірив, у прояві довершеної краси і в безлічі іскорок добра проростає воскресіння вже тепер.

Бути людиною надії і пророщувати життя безумовно не є легко, адже в сучасній культурі, як і в культурі всіх часів і народів, є чимало «смертельних» тенденцій. Христос, воскресши з мертвих, подолавши смертю смерть і, дарувавши життя світові, хоче, щоб і ми постійно могли долати смерть у різних її духовних проявах. Дійсність воскресіння є скритою, начебто невидимою, а також ненав'язливою, адже вона настільки істинна, що не потребує доказів. Вона прихована від песимістичного і фаталістичного погляду, але цілком явна для очей надії. Сила Воскреслого Господа влита в жили історії, але вона може діяльно проявлятися крізь нас, його учнів, крізь нашу життєствердну надію, яка допомагає нам виривати у смерті зародки життя.

Бог вводить нас у все нові й нові дні історії, щоб ми вміли вносити у них надію воскресіння. Можливо, найважливішим критерієм нашого християнського світогляду є те, чи визнаємо ми сучасні дні тими священними і святковими днями надії воскресіння.

Своє християнське свідчення «аж до краю землі», про яке говориться в читанні з Діянь апостолів на Пасхальній Літургії, можемо здійснювати лише тут і тепер.