Великий піст - це час, тривалістю 6 тижнів (символічних 40 днів), яким Церква готується до Страсного тижня і Пасхи. Піст цей - дуже древній, деякими своїми звичаями сягає ще ранньохристиянських часів. У кожен період своєї історії він набував певних нових відтінків значення, дещо мінялися правила його дотримання, усвідомлення внутрішнього змісту і цілі. У сьогоднішньому світі, з його ритмом і укладом життя, практика посту теж вимагає відповідного переосмислення.

Християнський піст - відсталість?

Загальновизнано, що зміни, які відбулися з людством за останні сто років, стрімкіші, ніж зміни за останні декілька століть історії. Як Церкві, з її віковими установами і звичаями, пристосовуватися до цих змін, водночас не втрачаючи суттєвих прикмет свого існування і своєї проповіді для світу? Це питання важливе щодо багатьох інших проявів церковного життя і, зокрема, щодо посту.

Піст, мабуть, є одним із найсуперечливіших феноменів церковного життя, важких для сприйняття сучасною людиною. До певної міри це парадокс, бо глобалізована культура XX - XXI ст. чудово сприймає розмаїття культур, традицій, релігій, кожна з яких має свої приписи і звичаї щодо їжі. Великої популярності набули рухи вегетаріанців/веганців, різні типи дієт, методики здорового харчування, екологічні рухи, що обмежують споживання певного виду продуктів тощо. Однак християнський піст у сучасній урбанізованій культурі вважається чимось дивним, незрозумілим, непривабливим чи просто відсталим.

На це є багато причин - як історичних, соціальних, так і суб'єктивних. Християнство і його практики не мають для сьогоднішньої людини того шарму привабливості й екзотики, як різні східні вчення, модні дієти чи найновіші оздоровчі системи. Воно радше асоціюється з певними приписами і заборонами, зобов'язанням до певної дисципліни та виконанням незрозумілих вимог. Навіть ті молоді люди, які дотримуються церковних постів, переважно роблять це формально, зовнішньо, без заглиблення у суть і справжню мету християнського посту.

Форма та суть

Тому видається корисним подивитися на глибше значення посту та способи його дотримання, які були б більш відповідні для сучасної людини. Говорячи про піст, надзвичайно важливо розрізняти його суть і форму. На жаль, дискусії навколо дотримання посту (як і навколо багатьох інших «проблемних» питань церковного життя) стосуються переважно форми: що і в які дні можна їсти, дозволено чи заборонено танцювати, справляти гостини тощо. Але чим насправді є піст? Що говорить про нього Святе Письмо? Чому піст присутній і відіграє важливу роль у всіх світових релігіях? Чому йому відведена така важлива роль у церковному календарі?

У церковній традиції піст завжди вважався засобом повернення до духовного коріння, до витоків життя людини, туди, де перебуває Бог і де Його можна зустріти лицем в лице. Символічно це виражалося таким образом-порівнянням: як людина через споживання забороненого плоду втратила рай, так через стриманість у споживанні їжі вона осягає певний проблиск цього втраченого блаженства. У пості людина утримується від задоволень, від зовнішніх розваг і розсіянь, навіть від природно необхідного насичення своїх потреб. Як наслідок вона починає гостро відчувати свою несамодостатність, потребу у вищому, опиняється сам на сам зі своєю сутністю і починає відчувати присутність Творця. Піст - це засіб позбутися перешкод між нами і Богом, звести їх до мінімуму, стати перед Богом без баласту і нашарувань всього другорядного і зайвого. Саме тому піст передує всім великим подіям біблійної історії - Мойсей, пророк Ілля, Давид, і сам Ісус дотримуються довгого сорокаденного посту напередодні найважливіших подій свого життя.

Біблійні зразки посту

Стародавній біблійний піст був тривалим, дуже суворим і всебічним. Утримувалися не лише від їжі (цілковито або споживаючи лише мінімум необхідного, наприклад, хліб і воду), але й від спілкування з іншими людьми, від звичайних занять, від сексуальних стосунків. Піст був часом присвяченим молитві, покутним практикам, роздумам на самоті, прислуханню в тиші до себе і до голосу Божого. Піст був часом «витончення» духовного зору і слуху - після нього Мойсей удостоївся говорити з Богом на вершині гори Синай (Вих. 19), Ілля почув тихий голос Бога у шепоті вітру (1 Цар. 19), Ісус відбивав спокуси сатани і спілкувався з ангелами (Мт. 4, 1 - 11).

Ці приклади не можуть слугувати нам для прямого наслідування (хоча б тому, що ніхто з нас не здатний жити без їжі 40 днів), але вони розкривають найглибшу сутність посту і, так би мовити, встановлюють його найвищу планку.

Традиційна монаша практика посту (яка стала основою більшості постових звичаїв Східної Церкви) взорувалася саме на ці біблійні зразки. Суворі обмеження і аскеза мають у ній глибокий сенс. Вони дисциплінують людину, відточують її характер, позбавляють розніженості, розслабленості. Вони мобілізують життєві сили людини і спрямовують їх в іншому напрямку, ніж звичайно. Люди, які займаються спортом, мистецтвом, інтелектуальною діяльністю, знають, що важко працювати, зосереджуватися, досягати результатів «на повний шлунок». Стан поміркованого голоду мобілізує людину і спрямовує всю енергію до поставленої мети. І навпаки, людина розніжена, сповнена, сита, не надто схильна перейматися високими матеріями і прагнути якихось досягнень.