Оскільки твір Сунь-дзи «Мистецтво війни» дуже давній, то існує кілька версій трактату — перші знахідки датуються періодом династії Сунь (960–1279 роки). Ними довгий час і послуговувалися. Проте 1972 року в могильниках Гори Срібної Ластівки (провінція Шандунь) було віднайдено, крім основного тексту, ще й додаткові, не відомі раніше фрагменти твору. Тому сучасні коментатори починають використовувати і цей текст.

Існують одинадцять класичних коментарів і тлумачень ідей твору, які відрізняться між собою як за тлумаченням окремих слів, так і за типом коментування. Є суто філософсько-поетичні коментарі (приміром, авторства Ду Му), а є і військові (тлумачення відомого полководця і державця Цао Цао – саме цей коментар та його похідні створили традицію сучасного військового й ділового коментування тексту).

Оскільки я вже тривалий час занурений у сферу бізнесу й не дуже близький до академічного світу, то, відповідно, мої тлумачення певних ідей Сунь-дзи спираються на досвід та бачення цих ідей у контексті ділового управління і підприємництва.

Мене передусім цікавить практичний бік тексту та модерні змістові паралелі, захоплює можливість тлумачити сучасність за посередництвом військової історії. І, як засвідчила дванадцятирічна практика у Китаї, згадки про класичну військову стратегію та історію завжди стають у пригоді під час перемовин, якщо потрібно схилити рішення на свій бік чи залагодити конфлікт.

Перекладаючи твір, я послуговувався етимологічними словником китайської мови та словником-тлумачником термінології Сунь-дзи. Важливими для розуміння тексту були коментарі того ж таки Цао Цао, а також таких сучасних західних дослідників, як Роджер Еймс та Віктор Меєр.

Оригінал «Мистецтва війни» складається приблизно з шести тисяч ієрогліфів (там, однак, трапляється і багато дублікацій). У певних місцях один і той самий ієрогліф позначає різні поняття, відтак чітко сформулювати їх без допомоги китайських колег було б неможливо: навіть сучасні китайські тлумачення термінів Сунь-дзи суперечать одне одному, що вже казати про різні варіанти англомовних чи, приміром, російськомовних перекладів. Тому ми намагалися використовувати більш авторитетні коментарі, щоб зрозуміти сенс кожного ієрогліфа і зберегти поетичність та піднесений стиль письма, вживаючи відповідну українську лексику (архаїзми, застарілі та рідко вживані слова тощо).

Важлива технічна деталь: виходячи з принципів транслітерації китайських приголосних zh/z, поширених в українській діаспорі в Китаї у першій половині XX століття, я передавав ці приголосні як дж/дз відповідно. Так, зокрема, вважав і відомий громадський діяч і сходознавець Іван Світ, який жив і працював у Китаї у 1922–1949 роках. Чимало представників сучасної української громади Китаю теж схиляються саме до цього варіанту, хоч існують й інші погляди на це питання (до прикладу, за усталеною нині транслітерацією Палладія згадані звуки мали б передаватись як цз). Проте, сподіваюся, невдовзі буде розвинута нова транслітераційна система, краще адаптована і наближена до фонології української мови.