Синтаксичний зв'язок «… становить одне з вихідних і фундаментальних понять синтаксису». Вияви синтаксичного зв'язку як граматичної категорії потребують не лише особливої уваги до різних сторін репрезентації цієї надскладної категорії, а й певною мірою скрупульозності, навіть педантизму в її трактуванні, в її осмисленні як конструктивного компонента висловлення. Останнє постає особливо важливим, тому що певна послідовність слів може бути сприйнята як висловлення (а отже, кваліфікована як певна синтаксична одиниця) лише в тому разі, якщо вона впорядкована граматично, тобто коли утворює синтаксично зв'язану побудову, об'єднану формально чи семантично якимись відношеннями. Окрім того, і витлумачити зміст усієї побудови можемо, так чи інакше пов'язавши між собою слова, що входять до неї. У цьому разі характер зв'язків, а не сума лексичних значень цих слів виявляється здебільшого вирішальним фактором змістового боку комунікації, і що більше лексем залучаємо для побудови деякого мовленнєвого ланцюга, то більше маємо по-різному змістово маркованих синтаксичних конструкцій з тим самим лексичним їхнім наповненням. Так, у мовленнєвих ланцюгах з одного слова на зразок Вечоріє; Смачного конструктивних варіантів немає, але вже в мовленнєвих ланцюгах із двох словоформ вони можуть постати. Наприклад: книги для читання й для читання книги; книга життя й життя книги тощо. Десяток же лексем, навіть якщо їх не добирати з певною цільовою настановою, може дати змогу сконструювати сотні різних за їхнім загальним змістом комунікативних одиниць. Ось, наприклад, вісім слів одного семантичного поля: бути, питання, ставити, на, не, лекція, професор, я. Із цих слів легко можуть бути побудовані найрізноманітніші за змістом висловлення, зокрема:
На лекціях я не буду ставити професорові питання.

Професор не буде ставити мені питання на лекціях.

Питання буде поставлене нам на лекціях не професором.

Питання, поставлені нам професором, були не на лекціях та ін.

Отже, лише маркування синтаксичних відношень між словами в певному мовленнєвому ланцюзі уможливить його сприйняття як деякого висловлення. Це є змістовий аспект проблеми синтаксичного зв'язку.

Не менш онтологічно значущим постає й метамовний аспект синтаксичного зв'язку як конструктивного компонента мовлення, бо з ним об'єктивно пов'язано сприйняття й трактування певного словесного комплексу як синтаксичного явища, що належить до відповідного рівня структури мови. Лише синтаксично впорядковану й лінгвістично осмислену послідовність слів можемо кваліфікувати як певну синтаксичну одиницю, до того ж незалежно, у термінах якої конкретно системи синтаксичних одиниць і відповідно до якої саме процедури аналізуємо й описуємо будову того чи того мовленнєвого ланцюга. Окрім того, власне лексичне значення слів у цьому разі постає ще менш істотним чинником, менш значущим його параметром, особливо в конструктивних утвореннях докомунікативного рівня. Так, разом зі штучними побудовами на зразок глокая куздра, що прямо й декларують як штучні, або з різними метафорами (блакитна мрія, залізний характер, оксамитовий голос), як повноправні синтаксичні одиниці, і зокрема словосполучення, будуть кваліфіковані й абсолютно безглузді з огляду на елементарну логіку конструкції круглий квадрат, коричнева хода, шматочок посмішки, з'їсти дружбу тощо. З такими конструкціями можна навіть побудувати й цілком респектабельні фрази, як-от: З'їсти дружбу не можна. Ними можна оперувати й безпосередньо як словосполученнями, не виходячи за межі метамови й заявляючи: «У словосполученнях коричнева хода й шматочок посмішки невдалі, на нашу думку, визначальні їхні компоненти», – і в такий спосіб називаючи наведені послідовності слів саме словосполученнями. У таких комунікативних ситуаціях наявна певна суперечність між семантикою й синтаксисом, що розв'язується на користь синтаксису.

Стає очевидним, що для осмислення деякої послідовності слів як мовленнєвого ланцюга українською мовою й кваліфікації цього ланцюга як деякої синтаксичної одиниці потрібна достатня конструктивна зв'язаність її словоформ. А оскільки конструктивність деякого словесного утворення є наслідком реалізації між його компонентами синтаксичних зв'язків як певних семантико-граматичних відношень всередині мовленнєвого ланцюга, сам цей синтаксичний зв'язок уже як категорійне явище об'єктивно являє собою конструктивний компонент мовленнєвого ланцюга, є одним з найважливіших параметрів будь-якого зв'язного й осмисленого висловлення. Названі аспекти (змістовий і метамовний) вияву синтаксичного зв'язку і його ролі як конструктивного компонента мовлення уможливлюють його дефініювання як таких семантико-граматичних відношень між компонентами мовленнєвого ланцюга, на основі яких він лінгвістично може бути осмислений і кваліфікований як певна синтаксична одиниця.

На сьогодні мовознавці, які досліджують особливості граматичного ладу будь-якої мови, зокрема й української, відзначають, що у вченні про синтаксичні зв'язки залишається немало білих плям, своєрідних парадоксів, що стосуються його дефініювання, розкриття його лінгвістичної сутності, а також засобів вираження зв'язку як інтегрувального параметра його суті, невідповідності обсягу поняття «синтаксичний зв'язок» термінологічному забезпеченню цього поняття та його аналогів тощо.

Проблемним поки що є і питання про типологію синтаксичних зв'язків, хоч відповідні спроби описати типи синтаксичних зв'язків й були, щоправда, супроводжували вони зазвичай виконання якихось інших завдань, пов'язаних, здебільшого, як, наприклад, у І. Р. Вихованця, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітка, Н. Л. Іваницької, М. У. Каранської, К. Ф. Шульжука та інших лінгвістів, з описом тих чи тих аспектів синтаксичного ладу української мови загалом.

У практиці наших досліджень власне типології синтаксичних зв'язків сучасної української мови ми послуговуємося термінами системний і позасистемний (надсистемний, несистемний, нестандартний) синтаксичний зв'язок, спираючись на те, що мовленнєва реалізація цієї синтаксичної категорії може мати системний, традиційний характер (сурядний, підрядний та предикативний зв'язки з їхніми різновидами), а також може виходити за межі системних відношень, репрезентуючи такі зв'язки, які в традиційному українському синтаксисі описані фрагментарно. Незаперечним є те, що протиставити обидва типи відношень у загальній номенклатурі синтаксичних зв'язків можна лише на основі їхніх параметрів та диференційних ознак.

Як засвідчує практика синтаксичних досліджень, системний синтаксичний зв'язок супроводжує п'ять основних диференційних ознак: детермінованість характеру та напрямку синтаксичної залежності; бінарність конструктивного утворення; ідентичність компонентів синтаксичної фігури як синтаксичних одиниць; конструктивна детермінованість; функційне маркування компонентів синтаксичної фігури. У разі, якщо не виявлена хоч би одна з перерахованих ознак, маємо позасистемний синтаксичний зв'язок.

Досить характерним і поширеним виявом позасистемного синтаксичного зв'язку є відсутність у відношеннях між парою компонентів синтаксичної конструкції протиставлення за характером синтаксичної залежності та її напрямку (двобічність, однобічність та відсутність залежності). У такій ситуації немає ні предикативних, ні сурядних, ні підрядних відношень. Щоправда, останні можуть бути наявними, проте в межах такої конструкції неможливо визначити, який компонент якому підпорядковано. Такого типу позасистемний синтаксичний зв'язок маємо в разі кореляції, за якої чітко не означена синтаксична домінанта (студент Васильченко; річка Дніпро); приєднання, коли немає протиставлення за підрядністю/сурядністю (Хворий видужав, і добре); пояснення з його подвійною синтаксичною орієнтацією як на пояснюване слово, так і на синтаксичну домінанту останнього (Вищі навчальні заклади нашого міста, зокрема й університет, готують лікарів); безсполучниковий зв'язок, за якого, як і в приєднанні, не протиставлені підрядність і сурядність (Сім'я міцна – горе плаче), а також переорієнтації, юкстапозиційного зв'язку, деформації, які й стануть предметом детального опису в пропонованій статті.

Досить просто визначити системність або позасистемність синтаксичних відношень, коли характер і напрямок синтаксичної залежності компонентів деякої синтагми визначає той контекст, у якому ця синтагма виконує своє комунікативне завдання. Проте й тут можемо мати не зовсім звичайну, на нашу думку, ситуацію, що потребує доповнення вже наявної термінології, пов'язаної із синтаксичними зв'язками слів.

Візьмімо просте словосполучення добре працювати. Поза контекстом його кваліфікують як дієслівне із залежним компонентом – прислівником. Однак це словосполучення в різних комунікативних ситуаціях буде являти собою абсолютно різні конструкції, одна з яких з указаним напрямком синтаксичної залежності (Він уміє дуже добре працювати), інша – із протилежним (Йому тут добре працювати). І така зміна напрямку зв'язку в разі поєднання предикативного прислівника з інфінітивом трапляється досить часто: Він навчився легко розмовляти англійською мовою і Йому легко розмовляти англійською мовою. Їй залишилося лише радісно привітати друзів і Їй буде радісно привітати друзів тощо.

Характер синтаксичної домінанти в наведених синтагмах (добре співати, легко розмовляти, радісно привітати) визначають лише в контексті, у якому виявлена предикативна основа відповідного речення. І якщо предикативний прислівник уходить до цієї основи, він підпорядковує собі інфінітив, що його супроводжує, якщо не входить, то синтаксичною домінантою постає вказана форма дієслова. Наявні, отже, ті самі позасистемні відношення, які позначені терміном переорієнтація й визначені як такі, за яких відбувається зміна в деякій синтагмі напрямку підрядного зв'язку, що зумовлює формування нової синтагми, визначуваний компонент якої стає предикативним ядром речення. Оскільки, однак, не всі безособово-предикативні прислівники в поєднанні з інфінітивом трансформуються в прислівники означальні й оскільки, з іншого боку, як предикативне ядро речення прислівник може поєднуватися лише з інфінітивом і ні з якою іншою дієслівною формою, ми вважаємо за потрібне дещо уточнити наведене визначення й запропонувати таку дефініцію:
Переорієнтація – це такий тип позасистемного синтаксичного зв'язку, за якого можливою є зміна в деякій синтагмі, утвореній прислівником та інфінітивом, напрямку синтаксичної залежності на рівні конкретних словоформ, зміна, що формує іншу синтагму.

Реалізована чи не реалізована вказана можливість, а якщо реалізована, то в якому напрямку, визначає контекст і комунікативне завдання висловлення.