Історія знань про ґрунт нараховує декілька тисячоліть. Вона містить надзвичайно багато цікавих і важливих відомостей, оскільки нерозривно пов'язана з розвитком землеробства і людства загалом. Ґрунт завжди був і залишається найважливішою природною виробничою силою суспільства та є засобом і предметом праці.

Найголовнішою рисою первинного нагромадження розрізнених фактів про властивості ґрунтів, їхню родючість і способи обробітку є усвідомлення людиною ґрунту як середовища росту і розвитку рослин, а також існування великого різноманіття ґрунтів і необхідності диференційованого використання їх у землеробстві та різного оподаткування.

До найцінніших пам'яток писемності стародавнього часу належать єгипетські папіруси і стели, де подано якісну характеристику ґрунтів. В іншому древньому документі – літопису XXV ст. до н.е., висіченому на діоритовій плиті («Палермський камінь»), яка зберігається в музеї міста Палермо в Італії, неодноразово згадуються різні орні ґрунти, «необроблені ґрунти», «ґрунти на краю пустелі», «ґрунти для великого виноградника» (рис. 1). У папірусі Бруклінського музею записано, що до обов'язків другої після фараона людини в державі входили справи «з приводу орних земель» (рис. 2).

У 1902 р. французька археологічна експедиція знайшла базальтовий стовп, який нині зберігається в Луврі (рис. 3). На цьому стовпі висічені закони вавилонського царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.). Один із законів стосується охорони зрошуваних ґрунтів. На глиняних табличках мешканців Вавилону збереглися плани землеустрою і схеми зрошувальних каналів.

Варто згадати одне із семи чудес Стародавнього світу – легендарні «висячі» сади ассірійської цариці Семіраміди, або Шаммурамат (IX ст. до н.е.). Закладені вони, за переказами, на штучних терасах, куди було насипано дрібнозем, а потім висаджено декоративні й плодові дерева. Ґрунт садів штучно зрошували. На гробниці цариці висічено напис: «Я змусила річки текти навколо моїх володінь для удобрення земель, які раніше були неродючі та безлюдні».

З розвитком греко-римської цивілізації (VIII ст. до н.е. – III ст. н.е.), яка характеризувалася інтенсивним розвитком землеробства, наук і мистецтв, знання про ґрунти набувають форми деяких узагальнень і концепцій у рамках філософії та релігії, що зафіксовано в трактатах грецьких (Гесіод, Феофраст, Ератосфен) і римських (Катон, Варрон, Вергілій, Колумелла) філософів. Зокрема, подано детальний опис географії ґрунтів різних територій та їхніх особливостей внаслідок застосування різноманітних систем землеробства (Геродот, Страбон), опубліковано перші класифікації ґрунтів за їхніми властивостями й цінністю (Колумелла); розроблено рекомендації щодо раціонального використання тих чи інших ґрунтів у землеробстві та вперше описано способи удобрення ґрунтів (Варрон, Колумелла) [3].

Зведення в XVI-XVII ст. офіційних земельних кадастрів – «Геопоніка» у Візантії, «Писцеві книги» у Росії, землеоцінювальні акти в країнах Західної Європи, Литві, Білорусі, Україні – свідчать про інтенсивний розвиток земельно-кадастрових робіт, що є своєрідними пам'ятками використання ґрунтів.

Інтерес до ґрунтів диктувався проблемами, пов'язаними з пошуком шляхів покращення землеробства, живлення рослин, підвищення врожайності.

Ще наприкінці XV ст. в народі побутувало поняття «земля чорна», або  «чорнозем». В українців навіть склався особливий «народний погляд» на походження чорного ґрунту від перегнивання багатьох поколінь рослин.

Перша згадка про темні ґрунти території України (на той час – півдня Росії) є у «Слові про родючість землі», виголошеному 6-го вересня 1756 р. в Санкт-Петербурзькій Академії наук професором ботаніки і натуральної історії Й.Х. Гебенштрейтом, який здійснив мандрівку Україною і побачив «…землю чорну природну, яка виникла з перегнилих частин тварин і рослин». І хоча слово «чорнозем» він не вживає, однак «земля чорна» – поняття йому ідентичне.

Надзвичайно цікавою й прогресивною для свого часу була комплексна геолого-геоморфолого-ґрунтова карта території від Балтійського моря до Дунаю і Дніпра, складена 1806 р. польським геологом С. Сташицем. У легенді до цієї карти є такі назви: «чорнозем – рослинна земля (Terres vegetebles)», «степи пустельні (Camji deserti)», болотні і мергелисті ґрунти. Ця карта є своєрідною пам'яткою грунтів загалом і чорноземів зокрема.