Метою запропонованої статті є аналіз структурно-змістових особливостей перетворень у районній пресі Тернопільщини означеного періоду.

Під трансформацією розуміється «далекосяжний комплекс системних перетворень, який сприяє оптимізації контролю над більшістю основних суспільних елементів управління. У вужчому сенсі трансформація – це перехід від автократичних і монолітних суспільно-економічних відносин з плановою економікою до плюралістичних демократичних структур з ринковою економікою» [4, с. 11]. І хоч у статті «Чи є в Україні преса?» Д. Пилипчук указує на пасивну роль українських журналістів у подіях того часу: «Виплекана партапаратом національна індиферентність тисяч українських журналістів особливо відчутно проявилася в дні, коли КПУ розпочала масове цькування Народного Руху України» [3, с. 54], районна преса Тернопільщини в цей період уже почала вичерпувати свій потенціал як «засіб простого інформування населення про досягнення трудівників соціалістичної праці, а отже, її функція як «рупора будівництва комуністичного суспільства» також почала вичерпуватися, зійшла нанівець» [2, с. 76–77].

Трансформаційні процеси у районній пресі зазначеного періоду, на наш погляд, набули незворотного характеру лише навесні 1990-го, після виборів до місцевих рад народних депутатів 4 березня. У переважній більшості районних рад Тернопільщини перемогу здобули представники Руху, а оскільки районні газети були органами одночасно райкомів компартії і районних рад, то це відразу позначилося на збільшенні кількості публікацій на раніше заборонені або замовчувані теми національно-патріотичного, релігійного, історико-краєзнавчого спрямування.

Зокрема, у бережанському «Новому житті» лише після березня 1990 р. почали з'являтися публікації на вище означену тематику, а саме: «Лисоня просить нас» (№ 78) – про легіон українських січових стрільців, «Чогось наша славна Україна зажурилася» (№ 86) – про січових стрільців, вихідців із Бережанського району, «Могутні крила журавлів» (№ 91) – повернення імені Б. Лепкого, «500-літній ювілей козацької слави» (№ 93) та ін. Раніше замовчувана тема січового стрілецтва навесні 1990-го була помітною і на шпальтах газети «Шляхом Ілліча» – органу Тернопільського райкому компартії та Тернопільської районної ради народних депутатів. Йдеться насамперед про такі матеріали: «Їхав стрілець на війноньку» (№ 48–49), «У кліщах смерті» (№ 57–58) – спогади чотаря УГА, «Крила стрілецької пісні» (№ 90–91). Подібна тематика в цей період спостерігається на шпальтах переважної більшості районних газет Тернопільщини, за винятком хіба що газет у трьох північних (волинських) районах, які на початку XX ст. входили до складу Російської імперії, а не Австро-Угорської.

Починаючи з червня і завершуючи листопадом 1990 р., у районних газетах Тернопільщини разом із тематичною трансформацією відбуваються і зовнішньотрансформаційні процеси, які розгортаються у двох напрямках. По-перше, районки починають масово перейменовувати (перереєстровувати під новими назвами, але зберігаючи стару нумерацію). При цьому із назв видань усувають суспільно-політичну лексику на кшталт: комунізм, прапор, Ілліч, колгосп, зоря, ленінський та под. По-друге, із першої шпальти (з-під логотипу) зникає означення видання як органу певного райкому та районної ради.

Натомість у вихідних даних на останній сторінці дрібним шрифтом зазначається, що видавцями газети є районна рада та районна партійна організація (без вказівки якої саме партії). Саме така зовнішня трансформація відбулася з гусятинською районною газетою «Прапор комунізму», яка однією з перших в області (16 червня) змінила назву на «Вісник Надзбруччя». До 9 жовтня під логотипом ще стояло «Орган Гусятинського районного комітету Комуністичної партії України та районної ради народних депутатів Тернопільської області», але потім його замінило означення, а саме: «Громадсько-політичний часопис Гусятинського району Тернопільської області». Водночас триває і тематична трансформація. Так, незважаючи на означення «орган райкому», у газеті з'являються матеріали не лише про відновлення могили борців за волю України «Повернуто забуті імена» (№ 87–88), а й критичні публікації про роль комуністичної партії у житті суспільства на зразок: «Чому я вийшов з партії?» (№ 81–82).

Упродовж літа-осені 1990 р. прояви зовнішньотрансформаційних перетворень спостерігалися більшою або меншою мірою у всіх районних газетах Тернопільщини, незалежно від того, чи були в їхніх назвах слова на позначення компартійних символів, чи вони певним чином зберігалися. Навіть якщо назву газети і не змінювали, як, наприклад, у бережанського «Нового життя», то з-під логотипу все одно усувалося означення органу відповідної партії, а натомість з'являлося інше – «Громадсько-політична газета Бережанщини». Варто додати, що саме «Нове життя» є тим районним виданням, яке вже в 1990 р. пройшло разом із зовнішньою ще й внутрішню трансформацію. Як уже згадувалося, на виборах до місцевих рад у березні 1990 р. в багатьох районах Тернопільщини перемогли представники Руху, у Бережанській районній раді вони також становили більшість. Відтак, рішенням районної ради створюється газета «Бережанське віче», перший номер якої виходить 15 вересня 1990 р. Тоді ж із логотипу «Нового життя» зникає перша частина означення – «орган Бережанської районної ради», а залишається лише друга – «орган райкому компартії». З таким логотипом газета виходила недовго, уже 22 вересня (№ 112) згідно із загальною тенденцією з'являється інше означення цього видання, хоча у вихідних даних вказується, що його видавцем залишається «районна організація компартії України». Однак приклад такого досить нетипового для 1990 р. внутрішнього перетворення, спричиненого заснуванням Бережанською районною радою свого видання, не вплинув на продовження тематичної трансформації газети «Нове життя». Так, у ній від 2 жовтня (№ 115) вміщено «Звернення Бережанського райкому компартії до комуністів, усіх жителів району…», а поряд під рубрикою «Постаті» з'являється об'ємна публікація про життєвий шлях Михайла Грушевського, раніше замовчуваного наукового та політичного діяча, одного з лідерів УНР. Подібне триває до 24 серпня 1991 р. – Дня проголошення незалежності України, коли вийшов останній номер (№ 63) компартійного «Нового життя», після чого газета більше не відновлювалася. Натомість видання районної ради народних депутатів «Бережанське віче» в 1991 р. переживає пік популярності, досягаючи накладу в 10 тис. примірників.

Масове перейменування, що стало визначальною рисою зовнішньотрансформаційних процесів, у тернопільських районних газетах почалося, як уже зазначалося, на початку літа 1990 р. і тривало до кінця осені цього ж року. Першою районною газетою, що засвідчила ці процеси, був гусятинський «Прапор комунізму», який із 16 червня (№ 72–73) почав виходити під назвою «Вісник Надзбруччя», а останньою – підволочиська «Збручанська зоря», яку 17 листопада (№ 135) було перейменовано на «Гомін волі». Як і у всіх інших подібних випадках, з-під логотипу передусім зникло означення видання як партійного органу і з'явилося визначення його як «громадсько-політичної газети» певного району.