Географічне положення та склад регіону. Африка – другий за кількістю населення (після Азії) і третій за площею території (після Азії та Америки) регіон світу. Єдине суходільне сполучення вона має з Азією у місці Сінайського півострова, що з'єднує її з Аравійським півостровом. Найближчим сусідом є й Європа, їх розділяє вузька Гібралтарська протока та Середземне море. Майже посередині Африку оперізує екватор, що має визначальний вплив на формування її природних умов.

Серед країн приморськими є майже два їх десятки, а острівними – 10. Зокрема, Мадагаскар – найбільша в світі держава з тих, що займають один острів. Водночас у жодному іншому регіоні світу немає такої кількості країн, що позбавлені виходу до моря. Більшість із них належать до найбідніших у світі. Окремі африканські країни за розмірами зіставні з європейськими, але більшість значно перевершує їх.

На основі спільних історичних, соціально-економічних, культурних і природних характеристик у межах Африки розрізняють кілька субрегіонів, які охоплюють суверенні держави та низку залежних територій і невизнаних державних утворень.

Сучасна політична карта. Перші держави – Стародавній Єгипет, Ефіопське царство – виникли на території Африки ще в VI – V тис. до н. е. У минулому на її теренах налічували до 10 тис. різних державних утворень і автономних племен зі своїми мовами, звичаями і культурою. Активна колонізація материка європейцями почалася в XIX ст. Цей процес набув такого розмаху, що отримав назву «перегони за Африку». Тоді увесь регіон було розділено між кількома великими європейськими державами – Францією, Великою Британією, Португалією, Німеччиною, Бельгією, Іспанією, Італією. Незалежними залишалися лише Ефіопія й Ліберія.

Процес звільнення африканських країн розпочався після Першої світової війни. У 1922 р. з-під протекторату Великої Британії вийшов Єгипет. Подальший поштовх для отримання суверенітету країнам дало завершення Другої світової війни. 1960 рік в історії став «роком Африки», коли колоніальної залежності позбулися 17 країн.

Нині практично всі країни Африки – молоді держави, що здобули незалежність у другій половині XX ст. На сучасній політичній карті їх 54. Це більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу. Майже всі країни Африки є членами ООН і Африканського Союзу. Залежними, що перебувають під контролем європейських держав, є лише крихітні території на материку й деякі острови (наприклад, Реюньйон і Майотта в Індійському океані – заморські регіони Франції). Також існує кілька самопроголошених і невизнаних державних утворень. Так, невирішеною залишається проблема Західної Сахари – 1000-кілометрового району вздовж узбережжя Атлантичного океану в Північній Африці, що колись був зоною впливу Іспанії. Після того, як іспанці її покинули в 1975 р., територію захопила сусідня держава Марокко. Натомість місцевий рух за незалежність виступив проти окупації та оголосив про створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки, що призвело до тривалої (16-літньої) громадянської війни. Нині це спірна територія.

На жаль, колоніальне минуле континенту дається взнаки не тільки там. Штучні державні кордони, однобока, накинута за часів колоніалізму, спеціалізація господарства, залежність від іноземного капіталу і зовнішнього ринку – ніяк не повний перелік проблем, що їх намагаються розв'язувати африканські країни. Часто їм заважає нестабільність, корупція, насилля й авторитаризм. У багатьох країнах відбуваються державні перевороти, в результаті яких до влади приходять військові диктатури. Для політичної вигоди роздмухуються етнічні й релігійні суперечки, що породжують криваві збройні конфлікти. Тому в Африці постійно виникають «гарячі точки». Найбільш тривалим конфліктом (від 1956 р.) є громадянські війни в Судані, в основі яких лежить міжетнічна ворожнеча між арабомовною ісламською Північчю країни і населенням Півдня, яке дотримується традиційних вірувань або християнства. У війнах вже загинуло близько 2 млн мирних жителів, а понад 4 млн внаслідок періодичних посух, голоду, порушення прав людини були змушені покинути домівки й рятуватися втечею в сусідні країни. Наслідком протистояння стало відокремлення Південного Судану і проголошення його суверенною державою у 2011 р. Проте і нині відносини між країнами, які мають територіальні й економічні суперечки (значні запаси нафти на спірних прикордонних територіях), залишаються вкрай напруженими, а збройні конфлікти готові перерости в чергову громадянську війну.