Теоретичні засади та визначення позикового відсотка

Теорія капіталу, а також відсотка як винагороди, прибутку, отримуваного від цього капіталу, була систематизовано розглянута ще у праці К. Маркса «Капітал». Класичну теорію капіталу розробили австрієць Є. В. Бом-Баверк (E. V. Bohm-Bawerk), швед Кнут Віксель (Knut Wicksell) та американець Ірвінг Фішер (Irving Fisher) незалежно один від одного. Дуже докладно цю теорію розвинув І. Фішер. Він є одним із визначних американських економістів кінця XIX — середини XX ст. (1867—1947), теорії якого дістали поглиблення у працях його співвітчизників та економістів інших країн. Цікавими в цьому контексті є праці Феттера, зокрема визначення ним відсотка.

Згідно із класичною теорією вартості домогосподарства надають інвесторам кошти, тимчасово відмовляючись від користування ними з метою одержання більших коштів у майбутньому. Потенційні користувачі інвестицій разом утворюють попит на ці інвестиції, щоб, з'єднавши ці кошти з землею, працею та іншими факторами виробництва, отримати прибуток. З цього приводу Ірвінг Фішер висловив таку думку: кількість капіталу та норма прибутку на капітал визначається взаємодією між нетерпінням людей споживати сьогодні, а не збільшувати запас капітальних благ заради майбутнього споживання, та інвестиційними можливостями, що дають вищий чи нижчий дохід від нагромадженого капіталу.

Як зазначено в «Капіталі» К. Маркса, взаємовідносини між платниками за користування капіталом та власниками капіталу виражені у ставці відсотка як грошової міри.

Головна мета учасників фінансового ринку — залучення або надання інвестицій для підвищення добробуту інвестора. Це підвищення (збільшення) називається доходом, а якщо воно виражається у відсотках до вартості інвестицій — ставкою доходу. Крім значення дохідності фінансові аналітики мають справу з невизначеністю отримання доходу, а саме з нею пов'язаний аналіз ризику. Інвестори можуть придбати активи (акції компаній, облігації чи нерухомість), сподіваючись отримати дохід або від продажу їх за вищою ціною, або у вигляді дивідендів, відсотків за купонами чи рентними платежами. Кредитори позичають гроші, сподіваючись отримати дохід у вигляді відсоткових платежів при погашенні кредиту позичальником. Таким чином, спільною метою кредиторів та інвесторів є отримання доходу або відсотка як результату інвестиційної чи позикової діяльності.

Основним товаром торгівлі фінансових інститутів між собою та з іншими є фінансові фонди, а їхньою ціною — відсоткова ставка, тобто фінансові фонди у грошовій формі, тому для фінансового ринку найважливішим питанням є стан грошового обігу та стійкості грошової одиниці. Іншими словами, відсоткова ставка у грошовому вираженні є вартістю користування капіталом.

Систематизована інформація про відсоткову ставку, її поділ на номінальну та реальну та впливу інфляції на ставку відсотка вперше з'явилася у працях І. Фішера «Appreciation and Interest» (1896) та «Rate of Interest» (1907).

Теорії відсоткових ставок на фінансовому ринку

Зазначені вище теоретичні засади визначення відсоткових ставок виходять з наявності взаємозв'язку між попитом і пропозицією фінансових ресурсів, обсягом заощаджень та інвестицій, відсотком і доходом.

За наявного рівня доходу на інвестиції норма відсотка на грошовому ринку формується співвідношенням попиту та пропозиції грошових коштів. За незмінної норми відсотка рівень доходу в реальному секторі економіки визначається обсягом заощаджень та інвестицій. Відповідно, грошова сфера і реальний сектор тісно взаємопов'язані. Зміни у співвідношенні попиту та пропозиції грошових коштів, своєю чергою, ведуть до змін відсоткових ставок, що впливає на формування попиту на інвестиції й на рівень доходу. Збільшення чи зменшення дохідності інвестицій, навпаки, визначає розмір грошового попиту та рівень позикового відсотка.

Розглянутий механізм формування рівня позикового відсотка базується на розробках низки науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток теорії цього питання, основними з яких є реальна, або класична теорія позикового відсотка, теорія позикових фондів та кейнсіанська теорія переваги ліквідності.

Класична (реальна) теорія передбачає, що єдиними чинниками, які впливають на норму відсотка, навіть у короткостроковому періоді, є інвестиції та заощадження.

Неокласична теорія позикових фондів, розроблена економістами Стокгольмської та Кембриджської шкіл, розширює поняття попиту та пропозиції капіталу, доповнюючи його попитом на касову готівку і приростом грошової маси.

Дж. М. Кейнс визначив норму відсотка як винагороду за те, що відбувається фактична втрата ліквідності. Кейнс зазначав, що кількість грошей в обігу — ще один чинник, який поряд із перевагою ліквідності визначає справжню норму відсотка.

Західні економісти наголошують, що на макрорівні ринкова норма відсотка відчуває безпосередній вплив інфляційних процесів. Причому цей підхід підтримують прихильники різних теорій позикового відсотка. Це положення вперше висунув І. Фішер, який визначав номінальну ставку відсотка як функцію реальної норми відсотка й очікуваного темпу інфляції (дане питання буде розглянуто в цьому розділі далі).

Узагальнити наявні теорії можна так.

1. У К. Маркса відсотком виступає частина прибутку, яку капіталіст, який функціонує, виплачує власникові позикового капіталу за право тимчасового користування його грошовими коштами. За економічним змістом відсоток — це одна з перетворених форм доданої вартості.

2. З точки зору представника Австрійської економічної школи Е. Бем-Баверка природа відсотка полягає у факті відмови від поточного доходу на користь майбутнього доходу. Бем-Баверк виходив з того, що в суспільстві завжди є люди, готові платити за задоволення мати гроші сьогодні. Рівноважна ж норма відсотка визначається граничною продуктивністю.

3. У теорії Дж. М. Кейнса відсоток формується стихійно, залежно від попиту на гроші та їх пропозиції. Попит на гроші регулюється перевагою ліквідності в економіці, пропозиція — кількістю грошей в обігу. Норма відсотка, за Кейнсом, відіграє найважливішу роль у визначенні реального обсягу інвестицій в економіці.

4. І. Фішер встановлення ставки відсотка пояснював як баланс між пропозицією капіталу, на яку впливають психологічні чинники часової переваги, та продуктивністю інвестицій, або нормою прибутку на витрати. У праці «Теорії відсотка» Фішер критично підійшов до раніше запропонованого визначення відсотка у Бем-Баверка.

5. Дж. Хікс виводить норму відсотка як своєрідну ціну, що фігурує у строкових угодах. Відсоток встановлюється залежно від відносин, що складаються на товарних ринках і на ринку позикового капіталу

Види відсоткових ставок

Відсоткові ставки належать до найуживаніших фінансових показників. Існує чимало різновидів відсоткових ставок за кредитами і вкладами. Ці ставки різняться не лише за розміром, а й за методом їх обчислення. Одні відсоткові ставки є фіксованими впродовж усього періоду чинності договору, інші можуть змінюватися згідно з обговореними умовами у певні проміжки часу. Існують і такі, наприклад, за іпотечними позиками, що можуть змінюватися за бажанням кредитора. Відсоткові ставки можуть відрізнятися залежно від якості активів.

Гроші дають вигоду або забезпечують добробут лишень побічно, бо є засобом обміну. Це означає, що їх необхідно обміняти на інші товари або послуги, які безпосередньо будуть корисними. Таким чином, коли певна особа інвестує гроші, вона відмовляється від можливості перевести їх у товари та послуги, що приносять безпосередню користь.