Тема 2. Самореалізація людини

1. Життєві цінності

Особистість у суспільстві постійно контактує з іншими особистостями, що вимагає від неї здійснення певних, відповідних до ситуації дій. Процес засвоєння людиною соціальних норм і духовних цінностей, що надає їй змогу успішно функціонувати в суспільстві, називають соціалізацією. Під час соціалізації людина засвоює цінності суспільства та спільнот, до яких вона належить.

Цінності суттєво відрізняються від потреб та інтересів, які також притаманні людині. Наприклад, під час Другої світової війни люди, ризикуючи життям, усупереч своїм потребам та інтересам, рятували єврейські сім'ї від нацистів, керуючись своїми моральними цінностями. Здатність на самопожертви задля порятунку інших є однією із цінностей, притаманних високоморальній людині.

Цінності, які людина засвоює в процесі соціалізації, — це те, як суспільство ставиться до різних явищ та об'єктів і розуміє їх позитивне чи негативне значення для людини. Становлення цінностей відбувається під час оцінювання — усвідомлення людиною позитивного або негативного значення будь-яких явищ або об'єктів, ідей або вчинків. Цінності є тим, на що людина орієнтується у своїй діяльності.

Хоча різні людські спільноти можуть мати протилежне ставлення до одних і тих самих предметів та явищ і таким чином нести зовсім різні цінності, є серед них і однакові для всього людства. Однією з таких цінностей є здоров'я.

Здоров'я — це функціональний стан організму людини, який забезпечує тривале життя, фізичну та розумову працездатність, високий рівень самопочуття, соціальну активність.

Усвідомлення людиною своєї особистості, своїх талантів та особливостей, належності до різних груп і спільнот, визначення кола інтересів дозволяє їй обрати особисто важливі для неї цінності й визначити життєві пріоритети.

Потреби, інтереси й цінності людини перебувають у взаємозв'язку.

2. Самореалізація та особистий розвиток

Іншою з важливих загальнолюдських цінностей є самореалізація людини в житті.

Її суть полягає в тому, щоб знайти таке застосування своїм талантам і здібностям, яке б дозволяло людині задовольняти свої потреби й відчувати себе щасливою. Способи досягнення цього кожна людина обирає собі сама, залежно від цінностей, пріоритетів та можливостей. Проте варто пам'ятати, що самореалізація неможлива без самовдосконалення, розвитку своїх здібностей, праці над собою. Навіть за відсутності конкретних життєвих цілей набуття різноманітних навичок не є зайвим, тому що людина ніколи не може повністю передбачити, що саме їй знадобиться в майбутньому.

Встановлення життєвих цілей є складним процесом і вимагає глибокого осмислення себе та свого становища, що потребує багато часу й певних життєвих обставин. Тому зміна життєвих цілей і пріоритетів є цілком нормальним явищем. Проте й бездіяльність і відмова від спроб зрозуміти себе та світ навколо майже ніколи не приводить до позитивного результату.

Самореалізація, як і повноцінне життя загалом, неможливі поза суспільством. Більшість напрямів самореалізації, які визначають у психології (професійна, соціальна, творча), передбачають активне спілкування особистості із суспільством, реакцію останнього на дії людини. Обмін думками та ідеями з іншими людьми, аналіз їхньої реакції та власне спілкування збагачують людський досвід, розширюють світогляд і загалом корисні для саморозвитку.

Крім усвідомлення власних талантів і здібностей, для успішної самореалізації вкрай важливою є наявність належних умов для особистого розвитку. У більшості випадків людина, основні потреби якої задоволені (сон, безпека, їжа, здоров'я, спілкування), має набагато кращі можливості для втілення в життя своїх планів, ніж та, що таких умов не має. Тому для людини є важливою можливість визначати ті життєві обставини, які вона не здатна змінити, і ті, на які вона має можливість вплинути. Це допомагає усвідомити можливості для самореалізації, продумати шлях для досягнення своїх цілей. До незмінних обставин варто пристосовуватися, або по можливості уникати їх, якщо вони несприятливі. Що стосується тих обставин, на які людина здатна вплинути, то тут важливе розуміння того, чи є це доречним. Зусилля й час, витрачені на зміну обставин, не завжди варті результату.

3. Мобільність і адаптивність

Оскільки людське життя непередбачуване й будь-яке прогнозування завжди містить похибку, людина має бути здатною швидко адаптуватися до нових обставин і бути мобільною. Це допомагає ефективно діяти в майже будь-яких ситуаціях.

Вдале поєднання в різних життєвих обставинах цих двох умінь може значно розширити можливості людини.

Для цього необхідно вміти критично оцінювати себе та своє середовище, розуміти переваги та недоліки кожного вибору в конкретній ситуації: що краще — пристосуватися до умов чи залишити місце для дії?

Дослідники, що працюють у сфері соціології, розрізняють вертикальну та горизонтальну мобільність. Вертикальна — зміна індивідом позиції в суспільстві з менш цінної (із точки зору суспільства) на більш цінну (або навпаки). Зазвичай більш цінна позиція передбачає більші престиж, фінансові можливості, повагу самого суспільства. Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда у просторі зі збереженням своєї позиції в суспільстві. Якщо статус теж змінюється, то це називають міграцією.

Висновки

Потреба в самореалізації посідає важливе місце в житті кожної людини. Для її здійснення необхідні кілька чинників, серед яких — усвідомлення себе особистістю, розвиток своїх талантів, уміння адаптуватися до різних обставин.

Запитання та завдання

1. Чим потреби відрізняються від інтересів?

2. Що таке цінності людини?

3. Як ви вважаєте, чи є самореалізація умовою досягнення людиною щастя?

4. Яким є значення адаптивності в житті людини?

5. Які чинники необхідні для самореалізації?

6. У чому полягає різниця між мобільністю та адаптивністю?

7. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що здоров'я є головною цінністю в житті будь-якої людини? Відповідь аргументуйте.

8. Які з наведених до теми епіграфів вам сподобалися, а які — ні? Чому?

9. Дізнайтеся про кілька життєвих історій, герої яких досягли успіху завдяки мобільності, тобто переїзду. Обговоріть ці історії у групах. Чи можуть вони бути прикладом для наслідування?

10. Існує багато альтернативних варіантів піраміди потреб Маслоу з іншим переліком та іншим розташуванням рівнів. Спробуйте створити власну піраміду потреб. Обґрунтуйте запропоноване вами розташування.

11. Напишіть есе на тему «Мої життєві цінності».

12. Як ви розумієте вислів ученого Чарльза Дарвіна: «Виживає не найсильніший вид і не найрозумніший, а той, який краще за всіх пристосовується до змін»? Як він пов'язаний із вивченими поняттями мобільності та адаптивності?

Тема 3. Соціалізація особистості

1. Поняття та етапи соціалізації

Ви вже ознайомилися з поняттям соціалізації. Однак процес соціалізації має багато інших функцій. У широкому розумінні соціалізація — це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і духовних цінностей, які надають йому змогу успішно виконувати різні соціальні ролі й бути повноправним членом суспільства. Соціалізація розпочинається від моменту народження людини і за своїм змістом є процесом її перетворення на особистість.

Цей процес не відбувається одномоментно, а триває протягом усього життя людини. Відповідно до вікових етапів людського життя — дитинство, отроцтво, юнацтво, зрілість і старість — соціалізацію можна розрізняти за досягнутими результатами. У періоди дитинства, отроцтва та юнацтва відбувається початкова, або рання, соціалізація, упродовж зрілості й старості — продовжена, або зріла, соціалізація.

Соціалізація неможлива, якщо відсутні постійні зв'язки індивіда з іншими людьми. Особливо важливі ці контакти в ранньому віці. Відомі випадки, коли діти через різні обставини були обмежені в можливості спілкуватися з іншими людьми. Це завдавало невиправної шкоди розвитку дитини.

Уже в перші місяці життя дитини, коли встановлюються її стосунки з матір'ю та батьком, або тими, хто був поряд із нею, а потім з іншими близькими людьми, розпочинається процес первинної соціалізації особистості. Узагалі вважають, що до трьох років формування якостей особистості й навчання конкретних видів діяльності відбувається найбільш легко та швидко. Так, формування мови відбувається до 3 років, пластики рухів — до 6—8 років, математичних здібностей — до 10 років. При цьому значну роль у пізнанні дитиною світу дорослих відіграють рольові ігри — у будівельників, продавців, лікарів, пожежників тощо. У спілкуванні з дорослими та під час ігор відбуваються самопізнання і формування особистості дитини.

Приблизно у 8—9 років дитина переходить до ігор за правилами, тобто вона вже має сформовані уявлення про справедливість, рівну участь у спілкуванні тощо. Це стає основою для усвідомлення моральних норм і цінностей, поширених у суспільстві, де дитина розвивається. До 18—25 років людина здебільшого досягає вершини свого формування як соціальної істоти, соціалізація якої приблизно на 80% уже відбулася.

У своєму подальшому житті на етапах зрілості й старості соціалізація особистості відбувається шляхом прагнення людини самореалізації в межах різноманітних соціальних ролей — підлеглого або керівника, чоловіка або дружини, батька або матері, дідуся або бабусі тощо. Однак усе це відбувається на тій основі, що була закладена в дитинстві, отроцтві та юнацтві.

Однак потрібно пам'ятати, що, як визначено в науці, у розвитку людини кожна стадія є цінною й не може бути відсутньою.

Головну роль у здійсненні соціалізації за сучасних умов, на думку більшості дослідників, відіграють такі соціальні інститути, як сім'я, школа, однолітки та засоби масової інформації (мас-медіа). На початковому етапі соціалізації величезну роль відіграє сім'я. Вихователями дитини є батьки. У сім'ї цілеспрямована соціалізація поєднується зі спонтанною шляхом наслідування дитиною поведінки своїх батьків. Інколи між цими формами виникає конфлікт, коли батьки вимагають від дитини робити те, чого самі в повсякденному житті не дотримуються. Найчастіше під час протистояння слова і вчинку перемагає те, що на цьому етапі розвитку зрозуміліше для сприйняття дитини, тобто вчинок. Правильні вчинки прищеплюються поступово, через повторення й закріплення необхідного в різних ситуаціях.

У підлітковому віці неабиякий вплив на соціалізацію особистості мають однолітки. У спілкуванні з ними індивід опановує новий вид соціальних відносин — рівного з рівним. При цьому в групах однолітків також формується ієрархія, з'являються лідери, але цей соціальний досвід для людини відрізняється від отриманого в сім'ї та школі. У більшості нормальних груп однолітків стосунки формуються на основі взаємної згоди, а не залежності.