Тема 7. Лобіювання інтересів та корупція

1. Лобізм

Із характером впливу політичних партій на суспільне життя пов'язують виникнення такого явища, як лобізм, за якого певні групи домагаються від органів влади сприятливих умов для реалізації своїх інтересів.

Лобізм — цілеспрямований вплив груп осіб або різноманітних організацій, що представляють інтереси якоїсь частини економічно потужних прошарків суспільства, на рішення законодавчих органів із метою отримання користі. Представників зацікавлених груп називають лобістами, а їхні групи — лобі. Також іноді лобізм називають «публічною адвокацією».

Лобізм поділяють на легальний (виступи на слуханнях у парламенті, розробка документів, особисті зустрічі, формування громадської думки, здійснення й поширення результатів соціологічних досліджень тощо) та нелегальний (фінансування виборчих кампаній «своїх людей», усування незгодних різними шляхами, прямий підкуп посадових осіб тощо). Легальний лобізм не порушує чинних законів, нелегальний — ототожнюється з корупцією.

Легальний лобізм просуває інтереси окремих осіб чи організацій, що відповідають загальнонаціональним інтересам і мають важливе значення для економіки всієї країни. Таке лобіювання здійснюють спеціальні структури — рухи, ліги, асоціації, союзи, діяльність яких оцінює та контролює громадськість завдяки доступу до інформації про їхню роботу. Такі лобістські групи намагаються оприлюднити свої наміри з метою залучення на свій бік широкої громадської думки. Також між ними існує конкуренція, що дозволяє їм контролювати одна одну, апелюючи в разі необхідності до мас-медіа громадськості.

Ставлення до лобізму в різних країнах відрізняється. У США та Канаді він регулюється спеціальними законами, у Франції — вважається незаконним, в Індії — прирівнюється до корупції. В Україні не існує законів, що регулюють лобістську діяльність, хоча є пропозиції про необхідність прийняття відповідного закону.

Чим небезпечний лобізм?

2. Корупція

Лобізм не можна назвати ні негативним, ні позитивним явищем. Усе залежить від того, із якою метою його використовують. Головна проблема лобізму полягає в тому, що він може вести до корупції.

Корупція (від латин. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в незаконному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей із метою особистого збагачення, що завдає шкоди державі.

Корупція відрізняється від лобізму тим, що лобісти не мають прямої вигоди від прийняття лобійованих ними рішень. Крім того, різні лобістські групи змагаються між собою за вплив на тих, хто приймає рішення.

Корупція з'явилася в результаті споконвічного людського бажання збагатитися. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи й інтересами суспільства. До корупції може бути схильна будь-яка людина, що має повноваження щодо розподілу ресурсів, які їй не належать, на власний розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання прибутку, пов'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття й покарання.

Розрізняють багато різних видів корупції: кумівство, розтрата (розкрадання), хабарництво, здирництво, шахрайство.

Кумівство (непотизм) — перевага в наданні грошових коштів або іншого майна, пільг, послуг, нематеріальних цінностей наближеним особам, родичам тощо.

Розтрата — витрата посадовою особою законно довірених їй ресурсів, що їй не належать, із метою особистого збагачення.

Хабарництво — надання посадовою особою послуг або певних привілеїв фізичній або юридичній особі в обмін на матеріальні блага або послуги, що призводить до завдання збитків державі, іншим фізичним та юридичним особам.

Вимагання (здирництво) — примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність. Здирництво практикується чиновниками, які мають владу перешкоджати комусь в отриманні послуг, що належать до компетенції чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад податків або мит), це також відкриває можливості для здирництва.

Шахрайство — поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної чи юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони.