Соціальні організації: сутність, основні типи

З соціальними інститутами тісно пов‘язані соціальні організації. Зміст поняття соціальної організації близький до змісту поняття соціального інституту. Але вони не тотожні. Польський соціолог А. Каменський стверджує, що кожний соціальний інститут – це організація, проте не кожна соціальна організація є інститутом.

Виникнення і розвиток соціальних організацій є об‘єктивною необхідністю історичного процесу, який постійно зростає в обсязі, структурній і функціональній диференціації, складності соціальної системи, розбіжності інтересів, загостренні конфліктів, глобалізації техносфери. За своєю природою соціальні організації є цілісними соціальними системами, які мають здатність досягати організаційного або кооперативного ефекту. Останній означає приріст додаткової енергії (синергії), яка перевищує суму індивідуальних зусиль її учасників. Інтеграція, координація та однозначність зусиль усіх елементів організації дають такі нові якості, яких немає у розкладених порізно елементів. Їх називають системними якостями, які є в системі та існують завдяки їй. Кумулятивний ефект соціальної організації – найважливіше надбання людства, його принципово нового способу існування.

До основних ознак соціальної організації, які відрізняють її від інших складових суспільної системи, відносять також її спрямованість на досягнення взаємопов‘язаних і специфічних цілей. Кожна організація доцільна в тому сенсі, що дії її представників свідомо скоординовані для досягнення певної мети, спільного для неї результату в певній сфері людської діяльності. Все це робить організацію схожою на окремий складний організм.

Соціальним організаціям властива висока міра формалізації. Для досягнення специфічних цілей вони повинні володіти формальною структурою. Правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу діяльності їх членів. Вони ясно і точно сформульовані, визначають обов‘язки їх представників, регулюють взаємовідносини між ними і встановлюють субординацію незалежно від особистих якостей.

Спираючись на аналіз основних ознак соціальної організації, її можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, що має властиві їй соціальну структуру, функції, ієрархізовану взаємодію між індивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення потреб індивідів та всього суспільства.

Ефект організації досягається не автоматично, а внаслідок дотримання нею певних принципів. Це перш за все принцип цілісності організації. Остання досягається за наявності єдиної мети, чіткої програми дій, спільних інтересів її представників. Принцип цілісності передбачає принцип оптимального співвідношення її функцій та організаційних структур. Відповідна функціям структура організації запобігає виникненню дисфункцій і таким чином забезпечує сталість, надійність і цілісність соціальної організації. З метою виживання, створення умов для свого функціонування соціальна організація повинна адаптуватися до специфічного фізичного, технологічного, культурного і соціального простору, в якому вона діє. Пристосування соціальної організації до зовнішнього середовища передбачає її міру відповідальності перед суспільством, в якому вона функціонує, і суспільства перед нею. Особливості принципу взаємної відповідальності фіксуються в установчих документах організації і контролюються керівними органами та зумовлюються правом.

Соціальна організація виникає на основі розподілу праці і її спеціалізації за функціональною ознакою. Вона також завжди будується по вертикалі (ієрархізованій ознаці). Відповідно система влади в організаціях має форму піраміди, на вершині якої перебуває підсистема, яка управляє, а нижче розташовуються різні рівні системи, якою управляють. На основі цієї ієрархії виникає драбина посадових залежностей: нижчі ланки персоналу підпорядковуються вищим посадовим структурам. Практика свідчить, що надмірна централізація влади веде до падіння відповідальності в різних підрозділах організації, невизначеність повноважень – до безсилля влади, а занижена відповідальність робить владу неконтрольованою.

Типологія соціальних організацій складна і різноманітна, вона здійснюється за різними критеріями. За сферою діяльності виділяють політичні, економічні, соціально-культурні, релігійні організації; за функціонально-цільовою природою – адміністративні організації, підприємства, установи; за формою власності – державні, приватні, муніципальні, змішані; за характером управління – демократичні, авторитарні; за характером взаємодії між організацією й індивідом – добровільні, примусові; за розміром – малі, великі, середні; за характером соціальності – просоціальні та асоціальні (або позитивні та негативні); за ступенем формалізації – формальні й неформальні.