Особливу увагу слід зосередити на понятті рольових конфліктів. Конфлікт може бути не лише міжособистісним, тобто відбуватись між людьми, які виконують різні (наприклад, між роботодавцем та найманим працівником) або однакові (наприклад, між працівниками однієї компанії) соціальні ролі, а й внутрішньоособистісним. В рамках рольової концепції особистості внутрішньоособистісний конфлікт важливий з двох точок зору. По-перше, він може виникнути внаслідок неякісного виконання індивідом соціальної ролі. По-друге, коли людина, як зазначав Г. Зіммель, водночас належить до багатьох соціальних кіл, а отже, відіграє водночас різні соціальні ролі, внутрішньоособистісний конфлікт може відбуватися саме внаслідок необхідності виконання одним індивідом різних ролей, які можуть вступати у суперечність. Наведемо приклад. Людина водночас є працівником підприємства та матір‘ю (батьком) дитини. Вимоги до працівника передбачають сумлінне виконання службових обов‘язків. Але якщо дитина, наприклад, захворіла, то це може віддзеркалюватися на виконанні службових обов‘язків. Тенденція приналежності індивіда до дедалі більшого числа соціальних груп можуть загострювати такі рольові конфлікти. Їх розв‘язання значною мірою залежить не лише від інших людей, з якими спілкується індивід в процесі виконання соціальних ролей, а й від нього самого, його внутрішніх властивостей та якостей.

Отже, хоча рольова концепція формально віддзеркалює зовнішнє поводження людини, вона водночас приділяє значну увагу внутрішньому світові людини. Адже виконання соціальних ролей вимагає від людини певних внутрішніх якостей та властивостей.

Соціальна структура особистості

Відтак ми логічно підійшли до розгляду наступної групи концепцій особистості. Вони акцентують увагу на внутрішньому світі людини. Йдеться не про феномен, ізольований від соціальних відносин, в які включений індивід, а про психосоціальне ядро людини, яке безпосередньо взаємодіє з соціумом, формується під його впливом, водночас здійснюючи на нього свій вплив.

Базовою основою поведінки людини служать її потреби. Окремі дослідники поділяють потреби на природні, до яких відносять потреби в їжі, сексуальному контакті тощо, та соціальні – насамперед потреби в спілкуванні, творчій самореалізації тощо. Таку класифікацію не можна визнати коректною. Адже параметри й тих потреб, які називають природними, формується в процесі спілкування з іншими індивідами.

А. Маслоу виокремив такі групи потреб: фізіологічні (потреби в їжі, сексуальних контактах тощо); екзистенційні (пов‘язані з відчуттям безпеки та стабільності); соціальні (виражаються у потребі в приналежності до колективу, спільній діяльності з іншими); престижності; духовні. Цікавою є точка зору самого автора на їх ієрархію. «Ранній» А. Маслоу вважав, що першочергова увага на потреби кожного наступного рівня звертається після того, як відбувається задоволення потреб попереднього. Проте такий погляд був надто схематичним. Під час подальших досліджень А. Маслоу дійшов висновку, що в різні моменти життя для людини на перший план можуть виходити потреби різних рівнів. Він відкрив закон, згідно з яким задоволення потреб різних рівнів відбувається по синусоїді.

Жодна з потреб не є назавжди даною. Її параметри пов‘язані з характером діяльності людини в спільноті. Це стосується навіть фізіологічних потреб. Наприклад, потреба людини в споживчих речовинах диктується тим, скільки енергії нею витрачено в процесі соціальної діяльності. Тому, знаючи, що зміна соціальних умов впливає на зміну параметрів потреб, а також виходячи з того, що потреби утворюють певну підсистему, яка прагне водночас до розвитку і до відносної стабільності, ми можемо зробити висновок про те, що зміна в якомусь з елементів цієї підсистеми веде до зміни якості усієї підсистеми. Відтак в кожний момент стабільність підсистеми залежить від того, наскільки задоволеними виявляються потреби кожного з рівнів.

Засоби задоволення потреб різноманітні. Вони мають речовий та неречовий характер. Особливе ставлення, внаслідок чого потреби та інтереси людини або соціальної групи переносяться на речі, предмети, духовні явища, надаючи їм визначальні соціальні властивості, отримали назву цінності. Якщо взяти за точку відліку класифікацію потреб за А. Маслоу, то може здатися, що чим нижче рівень потреб, тим більше засоби задоволення їх мають речовий характер і навпаки. Проте, оскільки у розвинутому суспільстві не лише духовні явища є продуктом спілкування соціальних суб‘єктів, а й речі як засоби задоволення потреб навіть найнижчого рівня є наслідком людської праці, тобто вибудовування суспільних відносин, в основі будь-якої суспільної цінності насправді знаходяться саме соціальні відносини, спілкування. Саме це є справжньою цінністю. В процесі задоволення потреб людина формує ставлення до інших індивідів, груп, суспільства. Усвідомлюватися цей факт різними індивідами може неоднаково. Допомогти такому усвідомленню – одна з функцій соціології. Отже, ціннісні орієнтації – це соціальні цінності, які поділяються особою, виступають метою життя і основними засобами їх досягнення і тому набувають функції найважливіших регуляторів соціальної поведінки індивідів.

Оскільки соціальна діяльність є наслідком порушення рівноваги між зовнішнім середовищем та потребами, то відповідно збудник діяльності людини може знаходитися як поза людиною, так і всередині її. Адже соціальна діяльність є не простою реакцією на зовнішні стимули, а сукупністю усвідомлюваних дій, спрямованих на врахування інтересів та цінностей. Внутрішні збудники дії людини отримали назву мотивів її діяльності. Зовнішній стимул може перетворюватися на мотив, коли він стає суб‘єктивно значущим, що відповідає потребам суб‘єкта. Мотиви формують мету діяльності людини. Мотиви поділяють на релігійні, матеріальні, духовні, соціальні, економічні, естетичні.

Зрозуміло, що для людини потреба, мотив дії стають такими, коли вони усвідомлюються. Відтак формується певне психічне явище, в якому віддзеркалюються внутрішні потреби людини, які взаємодіють з соціальною дійсністю, зрештою сама дійсність, яка надає людині засоби для задоволення її потреб, уявлення про рівновагу між потребами та дійсністю та мету діяльності людини. Це явище отримало назву установки. Як вважав Д. Мід, установки людини породжуються соціальними чинниками, оскільки вона розвиває їх шляхом сприйняття установок інших індивідів.

Соціальною якістю людини є сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми: мета діяльності, статуси, соціальні ролі, норми і цінності, сукупність знань, рівень освіти, соціально-психологічні особливості тощо. Сукупність повторюваних якостей людини як соціальної істоти утворює певний соціальний тип.