Тому просто посунулася ближче до стіни, щоб моя дитина вклалася поряд, притулилася до мене твердою, але такою беззахисною спинкою; мені здалося, якщо вона зрозуміє мене та вкладеться поруч, їй стане трохи легше жити. А чого мені ще бажати? Ось вона лежить, така тиха, майже сонна, дозволяє себе голубити, ніжити, не сахається, коли я гладжу її волосся, не пручається й не відштовхує мене. Здавалося, що я ніколи цього не дочекаюся, і ось ця солодка та гірка материнська влада розтікається усім моїм немічним тілом і, можливо, дає дитині най не зрозуміти, але прийняти життя таким, яким воно є, та відчути: ти не сама.

***
— За що мені такі муки? — запитувала Наталя, наче народжувати випало саме доньці. — Якби я працювала у посольстві, це начеб мене не стосувалося, але — ні, я повернулася до праці у цьому жахливому Міністерстві, мені підсунули Щура у свати, я мала терпіти тамаду на весіллі власного сина; ще й на довершення маю стати бабусею, казна-що.

Славік знизував плечима та пошепки говорив мені:
— Через народження нашої дівчинки у маминому департаменті уже полетіло кілька голів, а скільки ще полетить...

Наталя трималася за голову:
— І все це на мій ювілей. У п'ятдесят п'ять років ти отримаєш у прижиттєві та довічні супутники кілька незнайомих людей, ще й малятко. Жах. Жах!
— Ма, малятко виросте, — заспокоював матір Славік. Вона тільки зиркала на нього, цілком у Зойчиній манері.

Я лише посміювалася, пригадуючи, що на моє п'ятдесятиріччя Наталя подарувала мені свою вагітність, своє весілля, свої клопоти, і я була щаслива. Зараз я сповнена впевненості у власному тодішньому щасті. Як воно виросло, моє щастя. Велике, незграбне, мокророте, що готується стати батьком. Ну як готується, просто приймає це без особливого напруження, гордощів та нервів.

Щур сприймав усі події філософськи, для своєї доні він не пошкодував нічого, вона обстежувалася у гарному медичному центрі, забезпечувалася усім належним, власне, в Алли була можливість народжувати за кордоном, але вона відмовилася. Не з почуттів патріотизму, у цьому намагався переконати мене Славік, а з точки зору прагматичності та комфорту.

Щур рвучко увійшов у дідівство, він уже був дідом, вибирав в Інтернеті британські вдосконалені візочки, замовляв необхідні вітаміни для молодих мам, склав і розіслав друзям молодят список подарункових бажань, себто того, що вони хотіли б отримати для своєї крихітки.

Зойка від процесу виношування та народження дитини усунулася. Вона не наполягала на тому чи іншому пологовому будинку і навіть не зателефонувала мені, щоб запропонувати акушерів зі свого записника. Вона образилася. Зойці важко було пускати у наше життя іншу людину, і якщо зі Щуром вона почувалася вільніше, хоча її непокоїло його вдівство, але вона могла шпигати його без докорів сумління, то вагітну Аллочку шпигати було намарно (а Зойка намагалася!). Аллочка була спокійною, наче слон, інколи просто опускала голову та підхоплювала Зойку на один зі своїх слонячих бивнів. А тоді погойдувала, думаючи, що приспить Зойчину агресивність, але Зойку від того нудило.