Спочатку вона радилася з Йорою — котру краще вбрати на вечір, котра їй більше пасує, — а тоді перестала, і перевдягалася просто у студії, поруч із Йорою, у що сама хотіла, наспівувала свої мотивчики, підтягаючи колготи і допасовуючи ліфчики. З цілого її тіла струменіло потужне світло. Власних — і то цілком добрих на неї — суконь в Інги несподівано виявилася повна шафа. Вона голила у ванній ноги, не причиняючи дверей, малювала собі стрілки біля очей, хапала сумочку, яку подарував їй Дональд, і стрази виблискували у світлі лампи, як і Інжині очі.

Дональда, як і Карлоса, вона додому ніколи не приводила. Але якщо Карлоса принаймні познайомила з Йорою, то Дональда тримала на безпечній відстані від їхньої вбогої квартири, від Йориних мисок із кривавою водою, порошків та пігулок. Інга вже не називала Йору «ма» — і Йора не сміла називати її «єнотиком». Інга тепер чимось скидалася на Бонні з Йориних снів — така ж красива, горда, з таким же таємничим поглядом, з таким же світло-русявим, викладеним у високу зачіску, волоссям.

Інга вивищувалася на підборах, лукаво дивилася на Йору через плече і посилала їй повітряні поцілунки перед тим, як вибігти зі студії; на сходах лунав її сміх.

Інга тепер ступала життям гордо, немов акторка на червоній доріжці. Може, вона думала, що Йора їй заздрить, бо чому б і не мала заздрити? В Інги було все: краса, молодість, здоров'я і мужчина, який божеволів від самого лише доторку її долонь, який готовий був за неї — і в вогонь, і в воду. А в Йори? Хіба що тіло, яке її зрадило, хіба що самота. Але Йора не заздрила, бо вона мала скарб, про який Інга ніколи й не здогадалась би. Цей скарб — то була смерть, зимна кулька, яка і далі зріла собі десь у Йориних грудях.

Інга ходила павою, але Йорі навіть і не хотілося так ходити; не схотілося б і якби вона почулася на силі. Що там із того ходіння? Показати себе світові? Це була якась надто куца для теперішньої Йори мрія, надто простенька. «Це всі можуть», — думала собі вона, посміхаючись, а перед її внутрішнім зором поставали пекельні машини зі старими зморщеними Бонні, яких викидають — і відразу ж заміняють новими. За цією картинкою виникала нова — могила (її, Йорина), над якою похмуро стояв, похиливши голову, скорботний Себастьян. Він так стоятиме до скону, до кінця часів, збагнула Йора, завмираючи від захвату. Він тужитиме за нею однією, тільки за нею, і в нього ніколи не буде іншої. Он воно що! Аж тепер вона наважилася додивитися цю процесію образів до кінця, і ось що їй відкрилося: таж Себастьян колисатиме спогад про Йору, як мати колисала б найлюбіше її серцю немовля, і вирощуватиме, і виплекає — як плід такої любові, яку досі не звідали прийдешні покоління. Передасть їм цю любов — і вони заплачуть колись від вдячності. Заради цього не шкода було і вмерти. А червона доріжка життя? Це просто нудна, нікому не потрібна вистава. Навіщо Йорі красуватися перед охочими, чиїх облич вона навіть не розрізняє? Навіщо їй ці обличчя? Їй потрібне одне-єдине, його обличчя, сумне і прекрасне.

Нечастими вечорами, коли за нею не приїжджав Дональд, Інга тепер співала. Ні доброго музичного слуху, ні голосу в неї не було, але вона виводила одну мелодію за іншою. То були пісеньки англійською зі старих американських кінофільмів, найчастіше — зі знаменитого The Sound of Music, що його вони колись так і не подивилися, бо надто вже він відгонив звичайним кітчем — тоді, два роки тому; але Інга переглянула фільм із Дональдом, а тепер заливалася соловейком, старанно вимовляючи чужі гаркаві слова.

Кудись відступило і заховалося минуле, цілий континент минулого неначе пішов під воду, й залишився тільки Півострів, де можна було жити, як у часи нового дитинства, щасливо і мирно. Цокали годинники в антикварних крамницях прибережних містечок, господині пекли пласкі тістечка зі шматками шоколаду, фермери вбиралися вранці у джинсові комбінезони, а у придорожніх ресторанчиках смажили пишні омлети з сиром, тоді як за столами, над чашками із рідкою кавою, сиділи відвідувачі. Це була інша країна, інша планета, і тут тільки так і годилося співати: весело, дзвінко, з невитравною вірою в себе.

Так минали тижні. Перероджена, співуча Інга прибігала і вибігала. Забирала речі.