Іноді їй здавалося, що навіть якби Сава прийшов від коханки, ще несучи на шкірі нерозтрачений до решти ненависний запах іншої жінки, і сказав би їй, вибач, мовляв, моя маленька, я сьогодні переспав з іншою, але ти знаєш, як я тебе люблю, то вона, вона... вибачила б, але просила б лишень надалі в таких ситуаціях говорити «моя маленька» і зупинятися, не ранити її адюльтерівськими фактами, адже вона - не прихильниця полігамії, не мусульманка, покірна законам шаріату і волі Аллаха...

Отже, є гроші - ілюзія, що дає можливість з'єднати руку й серце, щастя і нещастя. Іванка опирається звучанню цих порожніх солодкавих сполучень, що містять у собі зародки зношеності й фальшу.

Добираються на Тернопілля удвох, Савині мати й сестра приїхати не змогли, чому, для дівчини болюча таємниця, як дванадцята кімната, куди в казці не можна заходити. Мати хвилюється, бо Сава не привіз друга-боярина, на галицькому діалекті - дружбу; довелося авралом шукати когось із місцевих, випадкові люди з наших організацій, щоправда, допомогли, із священиком домовлено. Передріздвяний великий піст ще не наступив, перша декада листопада, п'яте число року Божого тисяча дев'ятсот дев'яносто третього. Дівчина не таким уявляла прихід цього найважливішого в її житті дня; почали мучити страхи, адже Сава такий потайний...

Може, він двужон і в останню хвилю до церкви прибіжить якась розпатлана й заплакана молода пані з дитиною на руках, кинеться їй і Саві в ноги, буде просити й заклинати його відступитися, покинути Іванку іменем їхнього спільного дитяти, шлюб не відбудеться; Сава, забравши на руки сина, щезне назавжди, востаннє міряючи Іванку розпачливим поглядом смертельно пораненого гладіатора...

Насправді все відбулося спокійно і, як на стороннє око, нудно. Кілька людей у церкві, яких можна перелічити на пальцях двох рук - Іванка і Сава, її мати, двоє свідків, сиріч хлопець і дівчина з наших організацій, троє материних сусідів. Ні кінокамер, ні папараці, ні колючих квіткових князівен - троянд. Сава не захотів зголити бороду, бородатий молодий - подія в повітовому західноукраїнському містечку, два дні пліток. Ритуальні рухи священика, шлюбні корони на головах молодят, во ім'я отця і сина, Савина права вилиця ледь посмикується, і не покину тебе до смерті, після цих слів Савиним тілом пробіг морозець, нарікаю вас мужем і жоною, що з'єднав Господь, хай люди не розлучають...

Іванку охоплює дивне хвилювання. Устократ ріднішим стає для неї після цих слів священика дивний чорнобородий степовик. Хочеться гладити, пестити його, як двомісячне немовлятко, урочистий настрій росте з лакун і рівнин свідомості. Сава теж якийсь засвічений, лагідний, моя маленька, тобі не можна хвилюватися. Життя, донині грішне за церковним каноном, вступає в нову фазу, але вони, бідолахи, ще не підозрюють - випробування тільки розпочинаються...