Стереотипність мовного спілкування в комунікативній свідомості мовців утілюється за допомогою ситуаційних моделей комунікативної поведінки, що знаходить вияв у комунікативних стратегіях. Однією з таких моделей — абстрактних сценаріїв мовленнєвої поведінки — є маніпулятивна стратегія позитиву — мовна реалізація суб’єктом впливу мети, спрямованої на одержання вигоди чи бажаного результату шляхом повідомлення адресату приємної для нього інформації, зокрема у вигляді компліментів, похвал, схвалень.

Тактичний репертуар маніпулятивної стратегії позитиву становлять тактика підвищення значимості співрозмовника, тактика солідаризації і тактика позитивної самопрезентації. Основною є тактика підвищення значимості співрозмовника. Тактика солідаризації і тактика позитивної самопрезентації представляють периферію маніпулятивної стратегії позитиву.

Базуючись на використанні принципу взаємного обміну та принципу доброго ставлення, маніпулятивна стратегія позитиву має двоєдину природу: є неконфліктною, оскільки передбачає гармонізацію спілкування, і водночас націлена на здійснення маніпулятивного впливу, що асоціюється у свідомості носіїв мови як негативне явище.

Маніпулятивна стратегія позитиву належить до модально-регулятивних, інформативно-спонукальних, кооперативних комунікативних стратегій. Будучи емоційно налаштовувальною, переважно ініціативною стратегією, вона не суперечить нормам спілкування та правилам етикету. На відміну від етикетних формул, висловлювання, що репрезентують маніпулятивну стратегію позитиву, є інструментальними й необов’язковими.

Маніпулятивна стратегія позитиву може реалізовуватись у межах одного або декількох комунікативних актів, бути як обмеженою в часі, так і атемпоральною.

Жанрові відмінності між компліментами, похвалами та схваленнями в маніпулятивних контекстах розмиваються, що спричинено їх спрямованістю не тільки на позитивну емоційну реакцію адресата, гармонізацію спілкування, але й на досягнення опосередкованої комунікативної мети, яку ставить суб’єкт впливу. Безпосередність зв’язку об’єкта позитивної оцінки з адресатом й об’єктивність передаваної оцінки під час здійснення маніпулятивного впливу постають нерелевантними.

Підвищення значимості співрозмовника в маніпулятивному дискурсі відбувається шляхом висловлення мовцем позитивної оцінки на адресу співрозмовника чи осіб, із якими він пов’язаний, а також щодо предметів, належних йому, вираження симпатії та інтересу до адресата. Субтактика позитивного оцінювання застосовується мовцем для здійснення маніпулятивного впливу в п’ять разів частіше порівняно із субтактикою вираження позитивних почуттів.

Генеральними інтенціями мовця, який послуговується тактикою підвищення значимості співрозмовника, постають гармонізація стосунків з адресатом для подальшої неконфліктної співпраці чи доброзичливого спілкування та зміна поведінки співрозмовника або його емоційно-психічного стану в потрібному для мовця напрямі. Тактика підвищення значимості співрозмовника найчастіше застосовується стосовно знайомого адресата і характеризується домінуванням індивідуально-спрямованих експресивів.

Позитивна оцінка в маніпулятивних контекстах передається в прямий спосіб — шляхом повідомлення співрозмовнику інформації про його заслуги, гарні вчинки, позитивні риси характеру, демонстрування зумовленості свого або інших осіб позитивного емоційно-психічного стану чи позитивних змін у житті поведінкою чи присутністю адресата; висловлення переконаності в «хорошості» співрозмовника, спростування сумнівів щодо наявності заслуг і позитивних якостей адресата, позиціювання його як прикладу для наслідування.

Непрямими способами вираження позитивної оцінки в межах реалізації маніпулятивної стратегії позитиву є висловлення припущення про здогадливість партнера, прохання про пораду, повідомлення інформації про запозичення ідеї в співрозмовника, доручення адресату виконання певного важливого завдання, висловлення жалю через нехтування його думкою чи порадою, констатування факту виконання адресатом позитивно оцінюваної дії, повідомлення фактів, що свідчать про його заслуги чи позитивні риси, підкреслення ролі співрозмовника у вирішенні певної справи, повідомлення інформації про його потрібність, висловлення бажання мати щось, належне адресату.