§ 12. Світовий океан: його складові та ресурсний потенціал

Запаси води на Землі. Більша частина поверхні Землі вкрита водними просторами, які утворюють особливу оболонку Землі — гідросферу. Океани, моря, озера, річки, підземні води та льодовики вкривають майже 71 % земної поверхні. Водні ресурси планети в рідкому, газоподібному й твердому станах становлять 1,6 млрд км³ — це 1/800 об’єму Землі. Найбільша кількість води — 96,4 % — зосереджена у Світовому океані і лише 3,6 % — в інших водоймах. Об’єм прісних вод становить лише 35 млн км³ від загальних запасів планети. Однак ця вода, утримана в льодах, снігах, підземних джерелах, не завжди доступна людині. Якщо для наочності весь водний запас планети дорівнює до 100 л, то лише 0,5 л стануть придатними для вживання, а людині доступними — усього 0,003 л.

Життя і господарська діяльність людини пов’язані з прісними водами. Їхніми джерелами є ріки, найбільші ресурси повного річкового стоку припадають на Азію, де течуть такі великі ріки, як Янцзи, Іраваді, Лена, Об, Єнісей, Меконг, Ганг, та Південну Америку з її найдовшою Амазонкою. Найменш багата на ресурси Австралія. Найбільші ресурси прісних вод мають Бразилія, Росія, Китай, Індія, Індонезія, США та ін. Найменш забезпечені прісною водою країни з посушливим тропічним кліматом, що розташовані в Північній Африці та Західній Азії.

Світовий океан і його складові. Світовий океан є безперервною водною оболонкою Землі, яка оточена материками та островами. Із Світового океану на суходіл надходять атмосферні опади, він впливає на клімат прибережних територій, формує глобальні й місцеві системи повітряних потоків у нижніх шарах тропосфери (мусони, бризи). З ним пов’язана ерозійна й акумулятивна робота вод. Саме через діяльність хвиль і прибою відбувається руйнування берегів, і цей процес отримав назву абразія. Унаслідок абразії формується берегова зона з різними типами берегів: рівним, бухтовим, фіордовим, лиманним, лагунним та ін.

Світовий океан поділений материками на основні частини — окремі океани. Океан — частина Світового океану, що розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.

Частинами океанів є моря, затоки, протоки, а також півострови та острови.

Море — це частина океану, яка має відмінності у властивостях води, відрізняється течіями, живими організмами й зазвичай відокремлена півостровами, островами або підняттями дна океану.

За розташуванням розрізняють такі види морів: внутрішні — розміщені всередині материків, між островами й материками або в межах архіпелагів на значній відстані від відкритої частини океану, що, зі свого боку, поділяються на міжматерикові — розташовані між різними материками (Середземне море), і внутрішньоматерикові — всередині одного материка (Чорне, Азовське, Балтійське, Біле моря); окраїнні — розташовані поблизу материків на материкових відмілинах і схилах, трохи вдаються в суходіл і безпосередньо сполучаються з океаном (Північне, Карське, Лаптєвих, Аравійське моря); міжострівні — розміщені серед великих островів чи архіпелагів (моря Фіджі, Банда).

Затока — частина океану (моря), яка глибоко заходить у суходіл, але вільно сполучається з океаном. Найбільшою затокою є Бенгальська.

Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє ділянки суходолу й сполучає суміжні водні басейни або їхні частини. Найдовшою у світі протокою є Мозамбіцька, а найширшою — Дрейка.

Острів — це невелика частина суходолу, що омивається водою з усіх боків. Острови поділяють на три групи: материкові — колишня частина материка, що відокремилася внаслідок руху земної кори (Гренландія, Мадагаскар, Тасманія тощо); вулканічні — утворюються внаслідок виверження вулканів на дні морів та океанів (Гавайські, Курильські острови); коралові — складені вапняковими скелетами коралових поліпів (Великий Бар’єрний риф, Сейшельські, Мальдівські острови). Кораловий острів, що має форму суцільного або розірваного кільця й оточує неглибоку (до 100 м) лагуну, називають атолом.

Найхарактернішими властивостями, що відрізняють між собою водні маси, є солоність і температура океанічних вод.

Солоність води. В океанічній воді розчинені майже всі відомі на Землі речовини, але в різних кількостях. Серед розчинених в океанічній воді солей переважають хлориди (89 %) і сульфати (≈ 11 %), значно менше карбонатів (0,5 %). Кухонна сіль додає воді солоного смаку; солі магнію — гіркого. Середня солоність вод Світового океану становить 35 ‰ і залежить співвідношення кількості атмосферних опадів і випаровування. Опріснюють морську й океанічну воду річковий стік і танення льоду в океані. У відкритому океані розподіл солоності в поверхневих шарах води (до 1500 м) має зональний характер. Помітно відрізняються за солоністю внутрішні моря. Солоність води в Балтійському морі — 11 ‰, Чорному — до 18 ‰, Червоному — 42 ‰ (найсолоніше море світу).

Температура води. Температура вод Світового океану залежить від географічної широти й розподіляється на його поверхні зонально. Зональність порушується океанічними течіями, впливом суходолу, постійними вітрами. Найвищі середньорічні температури води (+27…+28°C) спостерігаються в екваторіальних і близьких до них широтах. Для всього Світового океану середня температура поверхневого шару океанічних вод становить +17,5°C. Із занурених вглиб вона знижується і біля дна не перевищує +2°C. Середня температура всієї маси води океану становить +4°C. Вода має велику теплоємність, тому океан — потужний накопичувач тепла (верхній 10-метровий шар океанічних вод містить тепла більше, ніж вся атмосфера).

Водні маси. Води Світового океану перебувають у безперервному русі, який зумовлюється циркуляцією атмосфери, сонячним випромінюванням і ротаційною силою Землі. Загалом рух поверхневих вод має зональний характер, проте з глибиною вплив зональності згладжується. Розрізняють такі типи водних мас: поверхневі (до глибини 200-250 м) — наймінливіші за своїми характеристиками й найрухливіші завдяки контакту з атмосферою, поділяються на екваторіальні, тропічні, помірні, полярні; проміжні (до 1-2 тис. м); глибинні (до 4-4,5 тис. м) — температура сягає +3…+5°C, солоність — до 35 ‰); придонні (мають найнижчу температуру й найбільшу густину).

Рух води у Світовому океані. Розрізняють кілька видів руху вод у морях і океанах: вітрові хвилі, цунамі, припливи та відпливи, течії.

Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль сягає до 4 м, рідше — до 6-7 м.

Цунамі - хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів, поширюються зі швидкістю до 800 км/год, висота таких хвиль біля берегів може сягати понад 50 м.

Припливи й відпливи - періодичні коливання рівня води в океанах і морях, спричинені силами тяжіння Місяця і Сонця. У відкритому морі чи океані вони майже непомітні, їхня висота - 90 см. Найвищий рівень припливів буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки він досягає 18 м.

Океанічні течії - горизонтальні переміщення великих мас води в певному напрямку й на значні відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища за температуру навколишніх океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії - з температурою води, нижчою ніж у навколишніх океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.). Течії в океанах впливають на клімат і погоду прибережних частин материків: холодні - знижують температуру й кількість опадів, призводять до утворення пустель (Наміб, Атакама); теплі - підвищують температуру та збільшують кількість опадів.