Ідеї єдності та розвитку природи в античній філософії

Деякі еволюційні ідеї простежуються ще в працях давніх мислителів Індії, Китаю, Єгипту, Греції та Месопотамії. Античні філософи розглядали світ у безмежному русі, постійному самооновленні, на основі загального зв'язку взаємодії явищ і боротьби протилежностей. В Індії філософські школи існували ще на початку I тис. до н. е. Вони обстоювали ідею розвитку матеріального світу із «праматерії». У найдавніших текстах Аюрвед стверджується, що людина походить від давніх мавп, які жили приблизно 18 млн років тому (за сучасним літочисленням) на материку, що об'єднував Індостан і Північно-Східну Азію. За цими уявленнями, приблизно 4 млн років тому предки сучасних людей стали колективно здобувати їжу, а сучасна людина сформувалася менше 1 млн років тому.

Перші філософські школи виникали у великих торгових містах Греції — Мілеті та Ефесі — на узбережжі Малої Азії (VI ст. до н. е). Зародження мілетської школи пов'язане з діяльністю натурфілософів Фалеса, Анаксимена і Анаксимандра, які пояснювали ідею природного походження світу. Так, давньогрецький мислитель Фалес (прибл. 625 — прибл. 547 до н. е.) вважав, що все виникло із первинного матеріалу — води — шляхом природного розвитку.

За давньогрецьким філософом Анаксимандром (прибл. 610 — прибл. 540 до н. е.), життя виникло з води і землі під впливом тепла. Давньогрецький мислитель Анаксимен (VI ст. до н. е.) стверджував, що основним елементом є повітря, здатне розріджуватись і ущільнюватись. Цими процесами він пояснював причину відмінностей між речовинами. Також він вважав, що життя зароджується із первісного слизу, що утворився внаслідок змішування землі і води. Із слизу, на його погляд, походять також тварини і людина.

На думку ефеського мислителя Геракліта (прибл. 530—470 до н. е.), всі живі істоти, у т. ч. й людина, розвинулись природним шляхом із первинної матерії. Його вислів «В природі все тече і все змінюється внаслідок взаємоперетворень космосу — вогню, води, повітря і землі» містить ідею загального розвитку матерії, що не має початку і кінця.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист Демокріт (прибл. 460—370 до н. е.), виходячи зі створеної ним атомістичної теорії будови матерії, спробував пояснити походження живих організмів. На його думку, важкі атоми спустились донизу, утворили воду і землю, в яких і зародились різноманітні живі істоти: риби, наземні тварини, птахи. Демокріт пояснював також природне походження людини і розвиток її суспільного життя.

Механізм походження живих істот одним із перших спробував з'ясувати давньогрецький філософ Емпедокл (490—430 до н. е.). Він навчав, що чотири корені (стихії) — вогонь, повітря, вода і земля — дають початок всьому існуючому. Вони з'єднуються і розділяються, і від їх з'єднань утворюються всі тіла природи. При цьому найвдаліші комбінації зберігаються, а невдалі розпадаються. Комбінації окремих елементів утворюють, наприклад, органи травлення. З'єднання органів між собою породжують цілісні організми. Так, за Емпедоклом, спочатку з'явились голова, тулуб і ноги бика, а потім вони з'єдналися в живий організм. Цінною в цих роздумах була ідея, що в природі зберігаються лише життєздатні комбінації серед численних невдалих.

Засновником біології вважають давньогрецького мислителя Арістотеля (384—322 до н. е.). У своїх працях в галузі зоології («Історія тварин», «Про частини тварин», «Виникнення тварин») він розкрив принципи класифікації тварин, зробив порівняння різних тварин за їх будовою, заклав основи античної ембріології. Арістотель будував класифікацію організмів на основі порівняльно-морфологічних та фізіологічних досліджень. При цьому він керувався не однією, а багатьма ознаками, що певною мірою наближало його систему до природної. Він поділив тварин на дві великі групи: тварини з кров'ю і без крові (відповідає сучасному поділу на хребетних і безхребетних). Ці групи він поділив на ще менші і фактично вперше запровадив поняття «рід» і «вид». За розробленим власним методом класифікації Арістотель описав приблизно 500 видів тварин.

В праці «Про частини тварин» Арістотель зробив припущення про взаємозв'язки (кореляції) органів, згідно з яким зміна одного органа тягне за собою зміну іншого, пов'язаного з ним за функціями. В цій праці Арістотель також виклав ідею про ступінчастий розвиток природи як загальний закон. Нижчі ступені займають мінерали, за ними йдуть рослини «зоофіти» (тварино-рослини), нижчі тварини, вищі тварини і людина. Ідея послідовності ступенів, що відображає відповідні рівні організації природи, згодом стала основою т. зв. драбини істот. Щоправда, в уявленнях Арістотеля, як і його послідовників, «сходинки» цієї «драбини» не пов'язані між собою спорідненістю.

Арістотель вперше застосував порівняльно-анатомічний метод в ембріологічних дослідженнях. Вивчаючи ембріогенези тварин, він звернув увагу на те, що у різних організмів вони проходять низку послідовних стадій: спочатку закладаються найзагальніші ознаки, потім — видові і, насамкінець, індивідуальні. Виявивши велику схожість початкових стадій в ембріогенезах представників різних груп тварин, Арістотель дійшов висновку про можливість єдності їх походження. Цим самим він випередив ідею зародкової схожості та епігенезу (ембріональних новоутворень), що були сформульовані та експериментально обґрунтовані в середині XVIII ст.

Отже, праці Арістотеля містять положення, які одержали подальший розвиток у процесі формування еволюційного вчення. Проте сам він був далеким від еволюційної ідеї. Причину змін матерії вбачав у споконвічно властивій їй внутрішній меті розвитку. Цей принцип започаткував телеологію, що існує і нині. Такі погляди характеризують ідеалістичні положення філософії Арістотеля.

Матеріалістична філософія античного періоду завершується діяльністю видатного римського філософа і поета Лукреція Кара (I ст. до н. е.). У поемі «Про природу речей» він вперше сформулював ідею розвитку природи як виникнення якісно нового стану. Лукрецій Кар спробував розвинути погляди Емпедокла щодо загибелі непристосованих організмів і збереження організмів, здатних забезпечити себе і потомство їжею і захистом від ворогів. У висловах Лукреція Кара простежується ідея добору, що зберігає найвдаліші органічні форми.

Узагальнюючи погляди давніх мислителів, необхідно визнати, що вони досить глибоко розглядали ідею єдності природи. Вони висловили також низку важливих поглядів на природні явища і процеси, зокрема, про природне походження живих істот, їх зміни внаслідок боротьби протилежностей і виживання вдалих варіантів, цілісність організму (принцип кореляції), ембріогенез як процес новоутворень. Проте абстрактно-умовивідний характер поглядів античних вчених завадив їм поєднати ідею єдності природи з її розвитком від простого до складного.

Занепад природничих знань в епоху Середньовіччя

Після бурхливого розвитку наук у країнах Давнього світу (Індії, Китаї, Єгипті, Греції) у VI—XIV ст. в Європі настав період «темного» Середньовіччя, що супроводжувався занепадом природознавства. Всіх, хто висловлював ідею розвитку природи або читав твори давніх мислителів, спалювали на вогнищах. Загинуло сотні талановитих учених, знищено тисячі книг. Так, лише в Іспанії за століття спалено на вогнищах приблизно 35 тис. осіб і понад 300 тис. зазнали катувань.

Протягом майже тисячоліття розвиток науки був загальмований, тому вона перебувала на дуже низькому рівні. Про це свідчать загальновизнані в ті часи книги про природу «Фізіолог» та «Бестріарія», в яких містилися відомості про живу природу. «Фізіолог» перекладений багатьма мовами і є збіркою байок про тварини, рослини та мінерали, здебільшого згадувані в біології. В ньому описано всього 40 тварин, серед яких чимало вигаданих (дракони, сирени, сатири тощо). Самі описи засновані на біблійних оповіданнях, анекдотах і додатках містичного, символічного та моралізаторського характеру.