§4. Організаційні форми підприємств приватної власності: одноосібні володіння, партнерства, корпорації

У світовій практиці існують такі організаційні форми підприємств: приватнопідприємницька фірма (одноосібне володіння, унітарне підприємство), партнерство (товариство) та корпорація.

Приватнопідприємницька фірма (одноосібне володіння, унітарне підприємство) — фірма, власник якої самостійно веде справи у власних інтересах: управляє нею, отримує весь прибуток (залишковий дохід) і несе персональну відповідальність за всіма її зобов’язаннями.

Власник приватнопідприємницької фірми є центральною фігурою, із якою власники всіх інших ресурсів укладають контракти. Він має право найму та звільнення робітників, а також право продати все, що має, або передати всі свої права іншій особі.

Перевага приватнопідприємницької фірми полягає в простоті її створення та управління, свободі дій (відсутня процедура узгодження в ухваленні рішень), а також досить сильній економічній мотивації (отримання всього прибутку однією особою). Серед очевидних недоліків такої фірми слід назвати насамперед обмеженість у власника фірми фінансових і матеріальних ресурсів, відсутність розвиненої системи внутрішньої спеціалізації виробництва й управління, необмежену відповідальність. Так, власник у разі банкрутства фірми ризикує не лише капіталом, вкладеним у справу, але й усією особистою власністю.

Партнерство (товариство) — фірма, організована кількома особами, що спільно володіють та управляють підприємством. Основні права тут належать усім партнерам. Вони здійснюють ефективний контроль за діяльністю одне одного. Партнерства діють у всіх видах підприємницької діяльності, а особливо типові для різних сфер інтелектуальної діяльності, таких як мистецтво, юриспруденція, медицина. Вони, як правило, життєздатні за обмеженої кількості учасників. У деяких випадках виникають партнерства з обмеженою відповідальністю. Це означає, що разом з основними учасниками, що повністю відповідають за діяльність фірми, є партнери, відповідальність яких обмежується сумою коштів, вкладених у справу (партнери з обмеженою відповідальністю).

Партнерства мають як більшість переваг приватнопідприємницької фірми (зокрема, їх легко організувати та ними нескладно управляти), так і низку переваг, не характерних для одноосібного володіння. Тут уже більшою мірою можна використовувати розподіл праці та спеціалізацію у виробництві й управлінні, легше подолати перші фінансові бар’єри й продовжити діяльність.

Як і приватнопідприємницька фірма, партнерства мають низку недоліків. Перш за все це мізерність коштів. До них, проте, додаються нові. Основними з них є розподіл функцій, у результаті якого може виникнути неузгодженість дій, навіть несумісність інтересів і загроза потенційного розпаду партнерства (унаслідок виникнення суперечностей або виходу зі справи одного з партнерів).

Третім і основним видом ділового підприємства є сучасна корпорація. Корпорація — фірма, що має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском у це підприємство. Корпорація є товариством, заснованим на паях. Купуючи цінні папери (акції та облігації), індивіди (домогосподарства) стають власниками корпорації. Через ринок цінних паперів можливе швидке залучення коштів величезної кількості людей. Власники акцій отримують частину доходу у вигляді дивідендів. Вони ризикують тільки тією сумою, яку сплатили під час купівлі акцій (облігацій). Кредитори подають позов до корпорації в цілому, але не до акціонерів як приватних осіб (право обмеженої відповідальності). Корпорація існує незалежно від її власників-акціонерів, що дозволяє їй функціонувати відносно стабільно. Якщо їм не подобається політика, яку здійснює корпорація, вони мають право продати свій пай, але здебільшого не в змозі ліквідувати компанію як таку. Усе це свідчить про величезні переваги такого виду підприємств.

Однак поряд із безперечними перевагами корпорації мають і цілком відчутні недоліки. Корпорації відкривають широкі можливості для зловживань. Виникає розрив між функцією власності та функцією управління. Дрібні й середні власники акцій зазвичай не мають необхідної та достатньої інформації для здійснення дієвого контролю. У корпорації відбувається розмивання прав власності, оскільки можливості контролю за діяльністю «команди» послаблюються.

Власники контрольного пакета акцій можуть здійснювати майже повний контроль за діяльністю корпорації. Прагнучи особистого збагачення, вищі менеджери беруть участь у надзвичайно ризикованих операціях, а іноді йдуть на прямі зловживання владою (махінації із цінними паперами, переливання капіталу в дочірні компанії, сумнівна виробнича діяльність тощо). Проте, як правило, такі зловживання можливі лише в певних межах. Стримуючим чинником виступає сам ринок. Якщо корпорація починає працювати погано, виникає загроза «поглинання» цієї фірми іншою та повної зміни команди (принаймні її верхнього ешелону). До того ж падає престиж менеджерів компанії на ринку кваліфікованої робочої сили, що може в перспективі призвести до різкого скорочення їхніх прибутків.

Іншим значним недоліком діяльності сучасної корпорації є подвійне оподаткування. Річ у тому, що частина доходу корпорації, який виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, спочатку оподатковується як прибуток корпорації, а потім — як частина доходу власника акцій. У результаті велика частина прибутку перетворюється на податки, що сплачуються державі.

Якщо ми порівняємо різні форми підприємств, то виявиться, що на приватнопідприємницькі фірми припадає понад 70 % від загальної кількості зареєстрованих фірм, але тільки 6—7% сукупного випуску продукції; на партнерства, відповідно, 10 та 4—5%, а на корпорації — 18—20 і 88— 90%. Такий парадокс тісно пов’язаний із перевагами та недоліками кожного типу підприємств.

Навчаємося разом

Як ви вважаєте, що мають робити власники акцій, яким належить корпорація, щоб наймані менеджери працювали найбільш наполегливо з метою збільшення прибутку та ефективності виробництва?

Відповідь. Власники корпорацій (акціонери) для стимулювання рішучих та ефективних дій менеджерів мають використовувати як внутрішні, так і зовнішні засоби контролю над управлінськими рішеннями. Це насамперед сучасні системи управління корпорацією, різноманітні форми матеріального заохочення менеджерів і використання ефективного кадрового менеджменту.

Запитання та завдання

Назвіть основні види підприємств, які існують в економічно розвинених країнах. Визначте переваги й недоліки кожного виду підприємств.

1. Назвіть основні види підприємств, які існують в економічно розвинених країнах. Визначте переваги й недоліки кожного виду підприємств. 
2. Чому приватнопідприємницьких фірм значно більше, ніж інших форм підприємств, але вони виробляють менше продукції?
3. Для якої форми підприємства характерна необмежена відповідальність її учасників?
4. Наведіть приклади відомих у світі корпорацій і визначте їхні ролі в економіці окремих країн та світу загалом.
5. Порівняйте права й відповідальність учасників кожної з організаційних форм підприємств приватної власності.

§5. Організаційні форми колективних підприємств і підприємств державної власності

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Тобто це означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності.

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, збутові, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських і релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Виробничим кооперативом вважається добровільне об’єднання громадян із метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яке базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством і розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі в його діяльності. Виробничі кооперативи можуть здійснювати свою діяльність у різних сферах виробництва, але основними видами кооперативів є виробничий, заготівельно-збутовий, постачальницький, сервісний тощо.

Виробничий кооператив за своїми зобов’язаннями відповідає всім майном, що йому належить. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу додаткову відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому за їхній пайовий внесок. Перевагою виробничого кооперативу є те, що прибуток кооперативу розподіляється між його членами не пропорційно їхнім паям, а відповідно до їх трудового внеску. У такому самому порядку розподіляється майно, що залишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів. Такий порядок розподілу матеріально зацікавлює кожного члена кооперативу більш сумлінно ставитися до своєї праці. Позитивним є й те, що законодавство не обмежує кількості членів кооперативу, що надає фізичним особам можливість вступити до кооперативу. До того ж в управлінні кооперативом забезпечено рівні права всіх членів, оскільки кожен із них має тільки один голос.

Недоліки ж полягають у тому, що кількість членів у кооперативі має бути не менше ніж п’ятеро осіб, а це істотно обмежує можливості їх створення.

Збутовий кооператив — організація співвласників, яка здійснює заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надає маркетингові, рекламні послуги тощо.

Найбільшого поширення збутові кооперативи набули в сільському господарстві, займаючись продажем сільськогосподарської продукції, її зберіганням, сортуванням, сушінням, миттям, фасуванням та транспортуванням. Збутові кооперативи створюють не лише селяни (фермери), але й ремісники та кустарі. Ці товариства торгують промисловими або сільськогосподарськими продуктами через оптову торгівлю та мережу власних роздрібних крамниць. У власності членів цих кооперативів, крім крамниць, можуть бути склади й транспортні засоби (вантажівки, баржі тощо).

Для реалій сьогодення характерні також об’єднання самостійних виробників у збутово-переробний кооператив. Залежно від спеціалізації цих виробників такому кооперативу можуть належати молокозавод, млин, пекарня, консервний завод, спиртозавод тощо. Продукцію цих підприємств кооперативи збувають торговельним організаціям, у тому числі кооперативним, або через мережу власних крамниць.

Головна мета таких кооперативів — підвищення ефективності індивідуальної господарської діяльності його членів і збільшення їхніх доходів.

Споживчим кооперативом визнається заснована на засадах членства організація, створена для задоволення матеріальних та інших потреб учасників шляхом об’єднання ними їхніх майнових внесків. Тобто, на відміну від зазначених вище, споживчі кооперативи створюються не для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, а для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Тому вони не передбачають обов’язкової особистої участі своїх членів у спільних справах, але потребують об’єднання їхніх майнових внесків. Це дає можливість людині одночасно брати участь у декількох споживчих кооперативах, у тому числі однорідних за характером діяльності (житлових тощо).

До споживчих належать такі кооперативи, як житлові та житлово-будівельні, гаражні, дачні, споживчі товариства, товариства взаємного кредиту («каси взаємодопомоги»), товариства взаємного страхування тощо.

Кожен учасник споживчого кооперативу незалежно від розміру пайового внеску володіє одним голосом у прийнятті рішень на загальних зборах. Він має право брати участь в управлінні справами кооперативу, у тому числі у складі його виконавчих органів, а також отримувати в користування пропорційну своєму паю частину кооперативного майна для задоволення відповідних потреб. Законодавство не забороняє здійснення споживчим кооперативом деяких видів підприємницької діяльності (наприклад, здача в оренду невикористаного майна або реалізація виробленої його членами продукції), доходи від якої за рішенням загальних зборів можуть розподілятися між його членами або спрямовуватися на загальні потреби.

Ще однією організаційною формою колективних підприємств є кредитна спілка. Кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах, щоб задовольнити потреби членів спілки у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває та використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп і бланки зі своєю назвою, власну символіку. Управління кредитною спілкою відбувається за демократичним принципом — на загальних зборах спілки один член має один голос. Це дає можливість кожній людині, яка є членом кредитної спілки, впливати на її діяльність. У кредитній спілці можна проконсультуватися щодо вартості тих чи інших фінансових послуг або дізнатися, як правильно планувати бюджет своєї родини, отримати допомогу під час складання бізнес-плану тощо.

Як в умовах адміністративно-командної економічної системи, так і в умовах ринку значним суб’єктом господарювання є державне підприємство (Україна перебуває на перших місцях у списку країн, де держава володіє значною частиною підприємств). Оскільки державна власність має два рівні — державний і комунальний, то, відповідно, функціонують і два види підприємств (про них уже йшлося раніше).

Майном і виробничо-комерційною діяльністю державних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади. Згідно із Законом України «Про підприємництво», діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначено у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз і розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних інтересах.

Запитання та завдання

1. Визначте переваги та недоліки виробничого кооперативу.
2. Поясніть специфічні особливості збутового та споживчого кооперативу.
3. Чи діють у вашій місцевості кредитні спілки? Укажіть особливості їхньої діяльності.
4. Пригадайте види державних і комунальних підприємств.

§ 6. Малі, середні та великі підприємства. Прибуткові та неприбуткові підприємства

Підприємства можна класифікувати також за ознакою розміру. Існування різних за розміром підприємств об’єктивно обумовлено різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільненням виробництва, специфікою галузей та їхніми технологічними особливостями.

Як свідчить світова практика, основним критерієм поділу підприємств на великі й малі є середня кількість працівників, зайнятих протягом року на підприємстві, розмір статутного капіталу, обсяг активів, обсяг обороту (прибутку, доходу) тощо. Так, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої належать економічно високорозвинені країни, визначає підприємства з кількістю працівників до 19 осіб як дуже малі, до 99 осіб — як малі, від 100 до 499 осіб — як середні й понад 500 осіб — як великі.

Згідно із Господарським кодексом України, суб’єктами мікропідприємництва вважаються підприємства, у яких кількість працівників протягом року становить 10 осіб і менше, а обсяг валового доходу від реалізації продукції не перевищує 2 млн євро. Малими незалежно від форми власності визнаються підприємства, у яких кількість працівників протягом року не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період становить менш ніж 10 млн євро. Середніми вважаються підприємства, у яких працює до 250 осіб та обсяг валового доходу до 50 млн євро. На великих підприємствах працюють понад 250 осіб, а обсяг валового доходу перевищує 50 млн євро.

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не збігається із Господарським кодексом і передбачає зміни в цих критеріях. Відповідно до Закону, класифікація має такий вигляд (табл. 1).

Для того щоб належати до тієї чи іншої категорії, підприємству треба виконати щонайменше два критерії із трьох за рік, який передує звітному. У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно доповнюють одне одного малий, середній і великий бізнес. Проте, на відміну від двох останніх, малий бізнес є вихідним, найбільш численним, а тому й найбільш поширеним сектором економіки. Роль малих, середніх і великих підприємств у загальному обсязі випуску продукції в Україні, кількості найманих працівників наведено в табл. 2.

Суб’єктами малого підприємництва в Україні є як фізичні особи — підприємці, зареєстровані в установленому законом порядку, так і юридичні особи (підприємства) будь-якої організаційно-правової форми та форми власності. Суб’єкти малого підприємництва мають право перейти на спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності (на вибір суб’єкта малого підприємництва), яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку й застосування спрощеної форми ведення бухгалтерського обліку та звітності.