1. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення. У житті трапляються випадки, коли особа порушує встановлені норми законодавства. Одним із найпоширеніших видів правопорушень є адміністративні проступки.

Адміністративне правопорушення (адміністративний проступок) — протиправне винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність), яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, за яке законодавством України передбачено адміністративну відповідальність. Ознаки адміністративного правопорушення подібні до ознак будь-якого правопорушення. До них належать: протиправність (порушення установлених законом правил, норм поведінки), винність (правопорушення сталося унаслідок умисних дій порушника або внаслідок припущеної ним необережності), посягання на інтереси, які охороняються державою. Адміністративне правопорушення може полягати в дії або бездіяльності, але не в думках, намірах і бажаннях. Особливість адміністративного правопорушення в тому, що за нього передбачена саме адміністративна відповідальність. Адміністративні правопорушення в багатьох випадках нагадують інші види правопорушень. Так, від кримінальних злочинів адміністративні правопорушення відрізняються передусім меншою соціальною небезпекою. Крім того, на відміну від злочинів, які можуть бути встановлені лише Кримінальним кодексом, адміністративні правопорушення можуть визначатися не лише Кодексом про адміністративні правопорушення, а й іншими нормативними актами, зокрема місцевих органів влади. Ще однією важливою відмінністю є те, що в разі скоєння злочину питання про відповідальність і застосування кримінального покарання може розглядати тільки суд. Якщо ж ідеться про адміністративне правопорушення, розгляд справи та вирішення питання про адміністративну відповідальність і застосування адміністративних стягнень можливе не лише судом, а й багатьма іншими державними органами. 2. Види адміністративних правопорушень. Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає чимало різноманітних адміністративних правопорушень, тому виникає потреба в їх класифікації. Адміністративні правопорушення можна поділити залежно від ступеня суспільної небезпеки, який вони становлять, на основні та кваліфіковані. До кваліфікованих складів правопорушень відносять ті, які містять обставини, що суттєво збільшують їх небезпеку. Такими обставинами закон досить часто визнає повторність скоєння правопорушення, настання шкідливих наслідків, створення аварійної ситуації тощо. Залежно від характеру шкоди, яку завдає правопорушення, їх поділяють на порушення з матеріальним і формальним складом. Правопорушення з матеріальним складом завдають матеріальну чи іншу шкоду, при формальному складі шкода не є обов’язковою ознакою правопорушення. Залежно від того, ким може бути скоєне адміністративне правопорушення, їх поділяють на приватні (особисті) та службові (посадові). За особливостями побудови статті кодексу способом викладу сутності правопорушення їх склади поділяють на описові та бланкетні. В описових складах міститься опис діяння, яке визнається правопорушенням. При бланкетному складі в описі правопорушення в кодексі міститься посилання на порушення іншого нормативного акта, наприклад Правил дорожнього руху. Правил пожежної безпеки тощо.

3. Адміністративна відповідальність. Держава не залишає безкарною особу, яка скоїла адміністративне правопорушення, — вона може бути притягнута до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні вповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення. Адміністративна відповідальність є наслідком правопорушення, скоєння діяння, яке визначено законодавством як адміністративне правопорушення. Вона застосовується з метою захисту суспільства, установленого державою порядку від правопорушень. Адміністративна відповідальність передбачена законодавством і є застосуванням санкцій, установлених правовими нормами. Адміністративна відповідальність завжди пов’язана з певними негативними наслідками для правопорушника, із примусом, який до нього застосовується. При цьому відповідальність не може бути застосована без дотримання установлених процесуальних норм — складання певних документів, виконання певних процедур тощо. Для адміністративної відповідальності характерні певні особливості. Насамперед правопорушення, за які вона настає, визначені не лише Кодексом про адміністративні правопорушення України, а й іншими нормативними актами. Серед актів, що визначають діяння, за які настає адміністративна відповідальність, — Закони України «Про боротьбу з корупцією», «Про надзвичайний стан» тощо, окремі правопорушення (зокрема, у галузі охорони тиші, підтримання чистоти тощо) можуть бути визначені рішеннями місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. При цьому право приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності може чимало різних органів, зокрема суд, органи внутрішніх справ, державної прикордонної служби, санітарно-епідеміологічної служби, контролери в транспорті, інспектори лісової та рибної охорони тощо. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідною умовою є наявність визначених підстав. Фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є скоєння нею діяння, яке визначене законодавством як адміністративне правопорушення. Другою процесуальною підставою є рішення, постанова, інший акт застосування норми права, виданий уповноваженим органом чи посадовою особою. Деякі науковці визначають ще одну — нормативну — підставу, а саме: наявність норми, яка визначає певне діяння як адміністративне правопорушення.

4. Адміністративне стягнення: поняття й вади

У разі притягнення особи до адміністративної відповідальності застосовують адміністративні стягнення. Адміністративне стягнення є мірою адміністративної відповідальності, заходом державно-правового примусу, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, а також запобігання скоєнню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами.

Усі адміністративні стягнення можна поділити за декількома ознаками. За характером негативного впливу на правопорушника стягнення можуть бути: особисті (які впливають на правопорушника, обмежують його права); майнові (які знижують економічний добробут правопорушника, зменшують його майно або доходи); особисто-майнові (які через обмеження прав правопорушника опосередковано впливають на його майновий стан).

Стягнення бувають: разовими, одномоментними, які виконують одразу, в один момент, і триваючими, виконання яких триває протягом певного часу. Крім того, стягнення поділяють на основні, які призначають самостійно, і додаткові, які призначають одночасно з іншими стягненнями, приєднують до основних.

Перелік адміністративних стягнень визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

При скоєнні правопорушень, які не є тяжкими, можливе застосування попередження.

Попередження — це офіційне застереження правопорушника уповноваженою посадовою особою проти скоєння ним адміністративного правопорушення.

Важливо зазначити, що попередження здійснюється лише в письмовій формі або за допомогою спеціальних засобів. Наприклад, у разі порушення правил руху по річках судноводіям роблять відмітку в спеціальному талоні попереджень.

Одним з найпоширеніших адміністративних стягнень є штраф.

Штраф — грошове стягнення, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб у випадках, установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Штраф може застосовуватися як на підставі рішення суду, іншого органу, так і стягуватися на місці (наприклад, при виявленні безоплатного проїзду в транспорті). Нині в Україні запроваджують автоматичну фіксацію порушень Правил дорожнього руху. У зв’язку з цим запроваджено стягнення штрафні бали, що накладають на громадян за порушення Правил дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі.

Закон передбачає використання як стягнення оплатне вилучення предметів, які є знаряддям скоєння або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Так, може бути вилучено мисливську рушницю в порушника правил мисливства, сітки — у рибалки-браконьєра. Певний предмет вилучають незалежно від бажання власника, реалізують через торговельну мережу, а отримані від продажу кошти (утримавши витрати на зберігання та продаж) повертають колишньому власнику.

Якщо при оплатному вилученні колишній власник отримує частину вартості свого вилученого майна, то в разі конфіскації предмета, який став знаряддям скоєння або об’єктом адміністративного правопорушення, вилучений предмет або кошти від його реалізації передають у дохід держави.

Досить широко застосовують таке стягнення, як позбавлення спеціального права на строк до 3 років. Як адміністративне стягнення, застосовують позбавлення права управління транспортними засобами (водійських прав) або права на полювання. Можливе також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком від 6 місяців до одного року. Ці стягнення застосовують за порушення, пов’язані з використанням права, якого особу позбавляють.

Ще одним видом адміністративного стягнення є громадські роботи. Вони полягають у виконанні особою, яка скоїла адміністративне правопорушення, за рішенням суду, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Строк громадських робіт як адміністративного стягнення становить від 20 до 60 годин. Це стягнення не може бути призначене особам, визнаним інвалідами 1-ї або 2-ї групи; вагітним жінкам; жінкам, старшим 55 років; і чоловікам, старшим 60 років.

На відміну від громадських робіт, які виконуються безоплатно, у разі призначення стягнення суспільно корисні роботи особа отримує за їхнє виконання оплату, однак вид робіт визначає орган місцевого самоврядування. Тривалість робіт, які призначає суд, може становити від 120 до 240 годин.

Одним з найтяжчих адміністративних стягнень є виправні роботи. Особа, до якої застосовано це стягнення, продовжує працювати на своєму місці роботи, однак протягом строку стягнення (до 2 місяців) з її заробітної плати утримується до 20 % заробітку в дохід держави. Зазначимо, що виправні роботи можуть бути призначені особам лише судом.

Найсуворішим видом адміністративного стягнення є адміністративний арешт. Його також призначає тільки суд за найбільш небезпечні адміністративні правопорушення, які за рівнем суспільної небезпеки наближаються до злочинів. Термін адміністративного арешту — до 15 діб. Це стягнення не застосовують до неповнолітніх; жінок, які мають дітей віком до 12 років; інвалідів 1-ї та 2-ї груп.

Військовослужбовцям може бути призначено стягнення арешт з утриманням на гауптвахті строком до 10 діб.

5. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає, що до адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті фізичні особи, які досягнули 16 років. Однак при цьому передбачено ряд особливостей у притягненні неповнолітніх до адміністративної відповідальності.

У разі скоєння адміністративного правопорушення неповнолітніми особами у віці від 16 до 18 років застосовують заходи впливу, передбачені саме для них. Однак у разі скоєння правопорушень, пов’язаних з наркотичними речовинами, дрібної крадіжки, дрібного хуліганства, злісної непокори працівникові поліції, порушення Правил дорожнього руху тощо, закон передбачає притягнення неповнолітніх правопорушників до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Тема 5. Адміністративний процес

§ 5–6. Адміністративне провадження (адміністративний процес)

1. Поняття та види адміністративного провадження (процесу)

Реалізація норм адміністративного права, як і норм права будь-якої іншої галузі, потребує дотримання певної встановленої законодавством процедури. Для цього використовують адміністративне провадження. Адміністративне провадження — урегульована процесуальними нормами адміністративного права сукупність дій, спрямованих на розгляд і вирішення органами державної влади або місцевого самоврядування певних адміністративних справ.

Необхідно зазначити, що серед юристів не існує єдиної думки щодо співвідношення понять «адміністративний процес» та «адміністративне провадження». Частина з них вважає ці поняття синонімами, інші вважають, що адміністративним провадженням називають дії та розгляд справ про адміністративні правопорушення, а адміністративний процес передбачає прийняття рішень і розгляд будь-яких інших справ, пов’язаних з адміністративними правовідносинами, які не стосуються адміністративних правопорушень.

За характером справ, які розглядаються, розрізняють два види адміністративних проваджень — юрисдикційне та неюрисдикційне. До юрисдикційних проваджень належать ті, у яких існує певний адміністративно-правовий спір, на вирішення якого спрямоване провадження. Такими є, зокрема, провадження в справах про адміністративні правопорушення; провадження з розгляду скарг тощо. Неюрисдикційними провадженнями є провадження щодо розробки та прийняття нормативно-правових актів здійснення різних видів державних реєстрацій (транспортних засобів, нерухомості тощо).

Іноді адміністративні провадження поділяють залежно від органу, який їх здійснює. Частину адміністративних проваджень здійснюють суди (у судовому порядку), однак більшість — несудові державні органи в адміністративному порядку. Порядок адміністративного провадження регулюють Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України «Про звернення громадян» та інші закони.

2. Стадії адміністративного процесу

Адміністративний процес є досить складним і тривалим. Саме тому в ньому визначають певні стадії. Передусім здійснюється аналіз ситуації. На цій стадії збирають і фіксують інформацію про стан справи, факти, які мають юридичне значення, у разі необхідності здійснюється формальне порушення адміністративної справи. Другою стадією є прийняття рішення щодо справи. Рішення на цій стадії приймають, використовуючи інформацію, яку було зібрано. Третя стадія процесу не є обов’язковою. Особи, зацікавлені в справі, мають можливість оскаржити або опротестувати прийняті рішення, однак це є їхнім правом, а не обов’язком. Останньою стадією адміністративного процесу є виконання прийнятого рішення. Ця стадія є останньою за часом, але не за важливістю. Адже від ефективності реалізації цієї стадії багато в чому залежить результативність усього адміністративного процесу — без точного та швидкого виконання прийнятих рішень утрачають сенс усі попередні стадії процесу.

Необхідно зазначити, що ці етапи є загальними для всіх видів проваджень, однак кожен з них має свою специфіку й особливості. Кожна стадія складається з окремих процесуальних дій, порядок здійснення яких визначено законом.

Обов’язковим наслідком адміністративного процесу є прийняття певного акта. Це може бути рішення суду, рішення органу внутрішніх справ, розпорядження глави місцевої державної адміністрації, наказ чи розпорядження органу виконавчої влади тощо.

Різні адміністративні провадження мають свої особливості.

3. Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Одним з найпоширеніших є провадження в справах про адміністративні правопорушення. Його порядок визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У разі скоєння особою правопорушення визначені законом посадові особи державних органів, а в окремих випадках — представники громадської організації обов’язково складають протокол у двох екземплярах (один з яких вручають правопорушнику). При складанні протоколу порушник має право зазначити в ньому зауваження, висловити незгоду з викладеними обставинами, дати пояснення.

Іноді, коли йдеться про порушення правил охорони лісів, користування залізницею, автомобільним транспортом, окремі порушення Правил дорожнього руху пішоходами тощо, закон дозволяє не складати протокол. Однак при цьому обов’язкова умова: якщо порушник не заперечує скоєння порушення й погоджується з накладеним стягненням. У більшості із зазначених випадків стягнення накладається безпосередньо на місці правопорушення.

У всіх інших випадках, а також якщо особа, яка скоїла одне із зазначених правопорушень, заперечує скоєння порушення або накладене стягнення, має бути складено протокол.

Складений протокол та інші зібрані докази в справі правопорушення здебільшого розглядаються за місцем скоєння правопорушення.

Закон визначає досить стислі строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. Відлік цього строку розпочинається з часу отримання матеріалів органом, уповноваженим розглядати справи.