Фізична географія — це наука про географічну оболонку земної кулі як сферу взаємного проникнення і взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери й біосфери. У географічній оболонці взаємодіють природа і суспільство. Фізична географія вивчає компоненти земної природи, природні комплекси, геосистеми, що її складають, їхні зміни під впливом господарської діяльності, можливості використання фізико-географічних знань у практиці. Фізичну географію трактують і як науку про географічне середовище.

Одне з перших і кращих для свого часу визначень предмета і завдань фізичної географії сформулював професор Петербурзького і Київського університетів П.Броунов у «Курсі фізичної географії» (1910 р.). Учений писав, що фізична географія вивчає сучасний вигляд Землі, тобто сучасний устрій зовнішньої земної оболонки, яка є ареною органічного життя, і ті явища, які в ній відбуваються. Ця зовнішня оболонка складається з кількох концентричних оболонок, а саме: твердої, або літосфери, рідкої, або гідросфери, і газоподібної, або атмосфери, до яких приєднується ще й четверта - біосфера. Усі ці оболонки значною мірою проникають одна в одну і своєю взаємодією зумовлюють як зовнішній вигляд Землі, так і всі явища на її поверхні. Вивчення цієї взаємодії є одним з найважливіших завдань фізичної географії, що робить цей предмет цілком самостійним.

Пізніше це вчення розвинув академік А. Григор’єв, який у 30-х роках XX ст. обґрунтував існування географічної оболонки Землі як особливої сфери, в якій природні процеси відбуваються під впливом космічних і телуричних енергетичних джерел і в яку речовини входять у рідкому, газоподібному і твердому агрегатних станах; тільки в цій оболонці наявне життя. За А. Григор’євим, найважливішим завданням фізико-географічного дослідження має бути вивчення особливостей структури фізико-географічної оболонки й властивого їй фізико-географічного процесу з характерними для них якісними та кількісними показниками.

Різноманітність властивостей географічної оболонки зумовлює множинність предметів досліджень і комплексність вивчення природних умов. У давні часи географія вивчала всю Землю. Згодом у географії виокремились самостійні галузі знань, які вивчають окремі компоненти географічної оболонки, її поділ на материки й океани, природні комплекси. Вони сформувалися в результаті поглиблення диференціації фізичної географії як науки й запитів практики; нові фізико-географічні дисципліни виникли на стику фізичної географії з іншими науками (фізикою, хімією, біологією, інформатикою), галузями практичної діяльності (будівництвом, меліорацією, сільським господарством, проектуванням тощо). Сформувалася система фізико-географічних наук з їх об’єктами, предметами, методами, ідеями, можливостями практичного застосування.

Фізична географія поділяється на: загальне землезнавство, що вивчає загальні закономірності будови й розвитку географічної оболонки Землі, ландшафтознавство - вчення про природні територіальні комплекси (геосистеми) різного рангу (регіональна фізична географія). Крім того, до фізичної географії відносять палеогеографію (що є одночасно частиною історичної геології). Група фізико-географічних наук включає науки, що вивчають окремі компоненти природного середовища, — геоморфологію, кліматологію, гідрологію суходолу, океанологію, гляціологію, геокріологію, географію ґрунтів, біогеографію. Кожна з них одночасно належить до однієї із суміжних природничих наук (наприклад, геоморфологія - до геології, біогеографія - до біології і т.д.). Фізична географія тісно пов’язана також з картографією й економічною географією. На суміжжі з технічними, сільськогосподарськими, медичними та іншими науками формуються прикладні напрями фізичної географії, різні сфери оцінки природних територіальних комплексів, шляхи їх охорони й раціонального використання.