Антропологія (від грец. anthropos - людина і logos - слово, вчення)- наука, яка перебуває на стику дисциплін природничого та гуманітарного циклів. Вона включає в себе безліч галузей, тематичних розділів, дослідницьких парадигм, наукових шкіл.

На етапах розвитку антропології її зміст і взаємини з суміжними науками тлумачились неоднозначно і трансформувались. Уперше цей термін ужив «батько всіх наук» Арістотель для позначення галузі знання, що вивчає переважно духовну складову людської природи. Із цим значенням термін проіснував понад тисячоліття. Збереглося воно й донині, наприклад, в релігійному знанні (теології), у філософії, у багатьох гуманітарних науках (наприклад, в мистецтвознавстві, частково, у психології).

Дещо інше значення вкладав у поняття «Антропологія» англійський учений Магнус Хундт. У 1502 році в Лейпцізі вийшла його книга «Антропологія про достоїнство, природу та властивості людини і про елементи, частини та члени людського тіла», у якій, що видно вже з її назви, йшлося про фізичні риси людей. Пізніше, у 1533 році, з’явилась праця італійця Галеаціо Капела «Антропологія, або міркування про людську природу», яка містила дані про індивідуальні морфологічні варіації людини. Наступною віхою в історії антропології були праці Касмана – «Антропологічна психологія, або вчення про людську душу» та «Про будову людського тіла в методичному описі» (1594), присвячена морфології людини. Німецькі філософи кінця XVIII - початку XIX століття (І.Кант, Г.Гегель та ін.) антропологію тлумачили як науку, що вивчає закони розвитку суспільства, світогляду і буття. Французькі енциклопедисти надавали терміну «Антропологія» широкого значення, включаючи всю сукупність знання про людину. Як бачимо, в західноєвропейській літературі з’явилось подвійне розуміння терміна «Антропологія», а саме: як науки про людське тіло, з одного боку, і про людську душу — з іншого. Такий подвійний сенс має антропологія в анонімному творі, який було опубліковано в Англії у 1655 році під заголовком «Незалежна антропологія, або ідея про людську природу, відображена в коротких філософських і анатомічних висновках».

На початку XIX століття у межах загальної анатомії людини почали узагальнювати знання про її морфологічну мінливість залежно від расової приналежності та клімату. Відомий французький анатом і основоположник антропології П.Брока охарактеризував антропологію як науку, що вивчає природну історію людини. Німецькі анатоми-антропологи І. Ф. Блуменбах, І.Ранке та Р.Вірхов надавали великого значення вивченню морфологічної мінливості людини.

Сьогодні в науці не існує єдино прийнятого визначення терміну «Антропологія». Він уживається у широкому та вузькому сенсах. У широкому сенсі під антропологією розуміють науку про людство в єдності його культурних і соціальних аспектів. Вона вивчає знаряддя праці, техніку й технології, традиції й звичаї, вірування й цінності, соціальні інститути, сім’ю, родовід, економічні механізми, еволюцію мистецтва, боротьбу за престиж у соціумі тощо. У такому розумінні антропологія охоплює як гуманітарні, так і соціальні науки. Таке тлумачення визнане в антропологічних школах Франції, Англії, США. Узявши до уваги різноманіття й розгалуженість різних сфер дослідження людини в сучасній науці, подібний підхід правомірно розглядати скоріше як перспективу та стимул до інтеграції різних сторін вивчення людини і суспільства.