Тенденція сучасних антропологічних досліджень

Як самостійна наука антропологія розвивалась на ґрунті вивчення традиційних («примітивних») суспільств. Її розквіт припадає на XIX - початок XX століття і пов’язаний з процесом колонізації. Саме в цей період європейці почали активно вивчати поневолені ними народи. Суспільні дисципліни, які на той час уже сформувались, не змогли їм у цьому допомогти, оскільки вони розвивались у процесі пізнання систем більш розвинених за шкалою історичної еволюції. Тут же перед дослідниками постали неписемні, недиференційовані в економічному та соціально-політичному відношенні людські спільноти, з малозрозумілими для них світоглядом, ідеологічними уявленнями та формами мислення. Усі спроби інтерпретувати побачене за допомогою перенесення наукових уявлень, що виникли при вивченні європейських реалій, у тому числі й історичних, які відображали ранні етапи розвитку європейської цивілізації, були невдалими. Вони виявились непридатними для адекватного вивчення «туземних» суспільств, що знаходились набагато нижче за шкалою історичного прогресу, ніж європейські суспільства на ранніх стадіях свого розвитку. Дані про останні були здобуті істориками у процесі дослідження насамперед письмових джерел, а вже сам факт наявності писемності свідчить про достатньо високий рівень розвитку суспільства і культури.

Тобто, об’єктивна «туземна» реальність не вкладалась у наукові європейські схеми. Окрім того, традиційні культури були закритими системами. Отримати будь-яку інформацію про способи і форми їх життєдіяльності було дуже складно. Тому, не дивно, що на цьому етапі антропологія розвивалась автономно, часом навіть протиставляючи себе іншим дисциплінам, які також займались вивченням людського суспільства. 

Головною ознакою, яка відрізняла антропологію від інших суспільних наук, був метод «включеного спостереження», який виявився на той час найбільш придатним для вивчення традиційних суспільств. Він давав можливість досліднику проникнути в таємниці примітивних культур шляхом подолання ворожості їх носіїв. Цей метод передбачав уміння ученого стати «своїм», розчинитись у середовищі досліджуваної спільноти і отримати необхідні наукові дані шляхом спостереження за повсякденним життям та діяльністю її представників.

На цьому етапі розвитку антропологія більш відома як етнографія. Головним завданням етнографа був опис досліджуваного об’єкта (культури конкретного соціуму) на базі її чуттєвого сприйняття; для нього першочерговим завданням було дати відповідь на запитання «як?», а не «чому?». Таким чином, з одного боку, етнографія займалась збором інформації, яка у подальшому потребувала узагальнення, систематизації, аналізу і, нарешті, концептуального осмислення. З іншого боку, антропологія, не зважаючи на те, що вона значно розширила коло своїх інтересів, також була орієнтована на вивчення того чи іншого суспільного феномена в контексті його етнокультурної специфіки. Отже, для антропології важливим було описати певний суспільний феномен, показавши при цьому, як він розкрився в конкретній культурі. Такий опис вже сам по собі несе нове знання про варіантності культурної реалізації суспільних явищ і процесів, а тому етнографічний опис об’єкта залишається важливою функцією сучасної антропології. 

На розвиток антропології вплинув також соціально-політичний досвід держав, у яких вона розвивалась. Передовсім, це досвід колоніальний. Зв’язок антропології з колоніальними процесами простежувався в країнах Європи, що було зумовлено практичними завданнями колонізаторів — організувати управління на поневолених територіях. Так, для реалізації англійцями так званої політики непрямого управління, яка передбачала використання традиційних соціальних інститутів, необхідно було знати ті самі інститути, що й визначило формування відповідних теоретичних концептів, орієнтованих на синхронне вивчення «туземних» суспільств. Прикладом подібної концепції може бути функціоналізм Б.Малиновського, який заперечував можливість пізнання «примітивних» суспільств в історичному аспекті.

Пізніше М.Глакман назвав метод Малиновського не більше ніж зручною схемою для збору польового матеріалу.Така спрямованість європейської антропології на функціональне дослідження традиційних суспільств зближувала її з соціологією. Тому її називали «соціальною антропологією». Зв’язок антропології з соціологією зберігається в Західній Європі і сьогодні. 

У США розвиток антропології пов’язаний з теоретичним осмисленням «первісного етнографічного капіталу», але не стільки «соціального», скільки «культурного», тобто конкретних форм реалізації «суспільного» (культур) та їх взаємодії. Це також було обумовлено практичними завданнями, пов’язаними з формуванням загальнонаціонального менталітету. Тому у США антропологію називали «культурною антропологією». 

У наслідок інтеграції колонізованих традиційних суспільств Азії, Африки та Америки у світову систему коло інтересів західної антропології значно розширилось. Сьогодні вона досліджує питання, пов’язані з вивченням соціокультурних змін, які відбуваються в традиційних системах під впливом зовнішнього середовища. На цій стадії свого розвитку антропологія відчуває потужний вплив інших суспільних дисциплін. Цей процес особливо активізувався в 60-ті роки XX століття після краху світової колоніальної системи. У результаті впливу на антропологію таких наук, як політологія, психологія, юриспруденція, економіка виникає цілий ряд наукових дисциплін, які вже самою назвою відображають результат цього впливу. Політична антропологія, економічна антропологія, антропологія права тощо, використовуючи поняття та категорії відповідних наук, а також деякі їх теоретичні підходи та методи, намагаються аналізувати і узагальнювати антропологічний матеріал у межах сучасних уявлень про той чи інший суспільний процес. Ці дисципліни включають до навчальних планів західних університетів.

Відчуваючи на собі потужний вплив з боку інших наук, антропологія і сама дає імпульс їх подальшому розвитку. Наприклад, вивчення віку в психології та соціології багато в чому детерміновано антропологією, яка, вивчаючи традиційні суспільства, уперше зіткнулась з соціумами, структура яких повністю будувалась за віковим принципом. У свою чергу, антропологія віку багато чого запозичила з цих дисциплін.

Процес інтеграції наук при вивченні країн, що розвиваються, обумовлений об’єктивною ситуацією, у якій «архаїка» і «сучасність» співіснують пліч-о-пліч, взаємодіючи одна з одною. Так, наприклад, неможливо політологам, які аналізують діяльність політичних партій і рухів, залишити поза увагою традиційну соціальну організацію (кланову або племінну), що становить базис нової політичної структури суспільства. Отже, науки, які вивчають реалії в сучасних країнах, що розвиваються, перебувають під сильним впливом антропології.

Сучасна антропологія — це система дисциплін, які мають спільний об’єкт дослідження — людину, але відрізняються аспектами й методами дослідження та по-різному відповідають на питання: «Що таке людина?»

Буття людини багатогранне. З одного боку, це істота, що належить до живої природи, але в той же час, створюючи соціокультурне середовище, вона стає істотою надприродною. Крім того, людина має здатність виходити за межі свого емпіричного існування в сферу духовну. Таке різноманіття людської сутності і людського існування породжує багатоаспектність антропологічних досліджень, залучаючи різні сфери наукового пізнання. Антропологія досліджує всі аспекти людського буття, і це призводить до того, що антропологічне знання включає в себе природничі, гуманітарні та соціальні аспекти.

Антропологічні дослідження XX століття виявились надзвичайно плідними. Досягнення природничо-наукової, соціально-культурної, історичної, філософської антропології вражають. Багато зроблено для того, щоб розгадати одвічну «загадку про людину», наукові дослідження в галузях біології, фізіології, психології дозволили сформувати нові уявлення про особливості тілесної й душевної організації людини. Однак, сучасні дослідники констатують той факт, що на кінець XX століття в антропології виникла криза, яка виявляється в зміні парадигм.