ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЕВООБРОБНОГО ВИРОБНИЦТВА

Галузева структура виробництва

Виробництвом називають цілеспрямовану діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товару, предмета, речі, послуги, інформації тощо). Воно визначає економічну безпеку та стабільність фінансової системи держави, рівень життя людей. Галузь виробництва — це якісно однорідна сукупність підприємств, об’єднань та інших господарських одиниць, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці. Галузеву структуру деревообробної промисловості можна представити таким чином:
1. Виробництва первинної обробки деревини (лісопильні).
2. Виробництва вторинної обробки деревини (паркетне, фанерне, столярних плит, сірників, стандартних будинків, деталей та ін.).
3. Виробництва хіміко-механічної переробки деревини (деревостружкових і деревоволокнистих плит, деревинних пластиків та ін.).

Застосування деревини у деревообробній, будівельній, легкій, хімічній промисловості

До деревообробної промисловості належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко-механічну обробку й переробку деревини.

Найбільше ділової деревини (круглих лісоматеріалів) використовує лісопильна промисловість, яка слугує сировинною базою для подальшої деревообробки. Одночасно ця промисловість здійснює спеціальну підготовку пиломатеріалів перед відправкою до споживача (сортування, сушіння, складування тощо).

Підприємства деревообробної промисловості виготовляють товари народного споживання та продукцію, яка використовується в різних галузях господарювання (будівництві, транспорті, меблевому виробництві, сільському господарстві та ін.).

Пріоритетними напрямами розвитку деревообробної промисловості є застосування ресурсозберігаючих технологій, запровадження сучасних технологій виготовлення конструкційних матеріалів, автоматизація виробництва, забезпечення підприємств якісною сировиною, розробка нових конструкційних матеріалів.

Найбільшим споживачем деревини в Україні є будівельна промисловість. На промислове та житлове будівництво витрачають близько 60% пиломатеріалів і будівельного лісу. Високосортні пиломатеріали та інші деревинні матеріали використовують для спорудження й опорядження арен спортивного та соціально-культурного призначення, житлових будинків (рис. 1.1) тощо. Деревину використовують для виготовлення якісних столярних виробів (вікон, дверей, паркету та ін.).

Легка промисловість зосереджена переважно у великих містах. Майже в кожному з них функціонують сучасні меблеві підприємства.

Деревину різних порід широко використовують для виготовлення художніх виробів і сувенірів, канцелярських товарів. З волокон деревини виготовляють деякі види пряжі (наприклад, з буку — шовк). Деревина незамінна у виробництві сірників, багатьох музичних інструментів, дитячих іграшок, спортивно-ігрових тренажерів, товарів для туризму тощо.

З деревини виготовляють папір і картон для книжкової продукції, тару, деякі елементи до взуття, екстракти й дубильні речовини для шкіргалантереї та інших виробництв. Це свідчить про тісну співпрацю підприємств легкої та хімічної промисловості.

Хімічна промисловість об’єднує ряд виробництв. Важливою сировиною для неї є неділова деревина, тирса, подрібнена деревина та інші відходи деревообробки. Неділову деревину листяних порід використовують для виготовлення деревного вугілля, оцтового порошку, органічних кислот, кормових дріжджів, глюкози та ксиліту, метилового спирту, формаліну, різноманітних розчинників і олив, карбамідної смоли тощо. Із соснової живиці та осмолу (насиченої смолою деревини) виготовляють каніфоль і скипидар. Дубову кору використовують для дубильно-екстрактного виробництва. Хвою переробляють на вітамінне борошно, ефірну оливу, пасту, віск та інші продукти. Продукцію хімічної промисловості застосовують у металургійній, харчовій, легкій промисловості.

У взаємозв’язку з хімічною часто розглядають целюлозно-паперову промисловість. Основною сировиною для неї є деревина хвойних порід та її відходи. Целюлозно-паперова промисловість об’єднує підприємства, які виробляють папір, картон та вироби з них; штучне волокно; деревну масу; целюлозу (понад 150 видів продукції). Такі підприємства розміщені у Дніпропетровську, Донецьку, Жидачеві, Ізмаїлі, Корюкові, Обухові, Понінці, Рубіжному, Херсоні та ін.

Основні виробничі процеси та робітничі професії у деревообробці

До основних виробничих процесів належать: спилювання дерев і виготовлення пиломатеріалів; стругальне, фрезерувальне, токарне виробництво; свердління та пазування; лакування та фарбування; художня обробка (різьблення, маркетрі, інкрустація, розпис та ін.); облицювання (личкування крайок та ін.); подрібнення відходів деревообробки тощо.

Завдання будь-якого деревообробного виробництва вирішуються шляхом оптимізації використання та удосконалення технологічних процесів. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції. Вона визначає використання необхідних для ефективного виробництва типів машин, інструментів, пристроїв, оснащення; ступінь складності виконуваних робіт; рівень підготовки працівників; норми витрат матеріальних ресурсів і часу.

На сучасних деревообробних підприємствах працюють робітники різних професій, наприклад:
— тесляр (груба обробка деревини, виготовлення простих дерев’яних виробів);
— столяр (обробка деревини, виготовлення деталей і складання виробів);
— столяр будівельний (виконання столярних робіт електроінструментом і на верстатах; виготовлення вікон, дверей та інших виробів, що використовуються у будівництві);
— складальник виробів з деревини (складання столярно-меблевих виробів);
— випалювальник по дереву;
— виробник художніх виробів з деревини (здебільшого за індивідуальними проектами);
— реставратор виробів з деревини (відновлення елементів, будівель з дерева, які були пошкоджені, зруйновані або спотворені під час експлуатації; ремонт виробів з деревини — повернення їх до стану, придатного для користування);
— різьбяр по дереву та бересту (оздоблення виробів з деревини орнаментальними або сюжетними зображеннями; вирізування малюнка на дерев’яній основі (заготовці) з використанням різних видів різьблення: контурного, плоскорельєфного, накладного, ажурного, об’ємного та ін.).

Вимоги до приміщень, обладнання навчально-виробничих майстерень

Навчальні майстерні повинні бути розташовані в окремих блоках. Державні санітарні правила та норми облаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу визначають такі вимоги до навчальних (навчально-виробничих) майстерень:
1. У приміщенні облаштовують 13–15 робочих місць, обладнують верстаками (висотою 75,5; 78,0 і 80,5 см) і деревообробними верстатами. На кожному робочому місці повинно бути сидіння на кронштейні або табурет.
2. Столярні верстаки розміщують під кутом 45° або у два-три ряди перпендикулярно до стіни з вікнами. Відстань між верстаками повинна бути не менше 0,8 м, між рядами — 1,2 м.
3. Світло має падати на робочі місця зліва. Природне освітлення має бути рівномірним і не повинно створювати блиску.
4. Штучне освітлення навчальних майстерень може бути забезпечене пилевологозахисними світильниками з люмінесцентними лампами та лампами розжарювання з безпечною та надійною арматурою, яка дає розсіяне світло. Рівень штучного освітлення при використанні ламп розжарювання — 150...400 лк, люмінесцентних — 300...500 лк. Рівень комбінованого освітлення на робочих місцях — 600 лк (з перевагою природного освітлення).
5. Верстати повинні мати місцеве освітлення.
6. Електрообладнання майстерень з метою дотримання правил безпеки праці та профілактики травм повинно передбачати подвійне вмикання в електромережу.
7. Поверхні стін, меблів повинні бути жовтого, зеленого або бежевого (матових пастельних тонів) кольору.
8. Відносна вологість повітря має становити 40...60 %; температура — 16...18°C.
9. Робочі місця у шкільних майстернях повинні відповідати вимогам безпеки праці і забезпечувати правильну робочу позу учнів.