Безумовно, джерела медичної етики безпосередньо пов'язані з процесом формування загальнолюдської етики, і шлях морального становлення людства ще далекий від свого завершення.

Становленню медичної етики сприяли видатні античні лікарі і філософи Індії, Месопотамії, Єгипту, Греції, Риму.

У процесі становлення та розвитку античної філософії виникли стійкі поняття «мораль» і «етика», які за певної загальної основи мають істотні відмінності. Під мораллю в цілому розуміють правила поведінки, звичаї і норми, що належать до даної культури і які визначають як правила поведінки людей або груп людей. З іншого боку, під «етикою» розуміють метамораль, тобто навчання, що знаходиться над мораллю і аналізує цінності і моральні судження з метою розроблення основи і сукупності головних принципів.

З давніх часів у культурах усіх народів мистецтво лікування розглядали в моральному та релігійному аспектах. Здатності цілителя вважали божим даром. Лікувальні процедури супроводжувалися молитвами і ритуалами. Гіппократ наполягав, що лікування повинно бути різновидом наукової діяльності, заснованої на спостереженні за перебігом хвороби й оцінюванні ефективності спроб лікування. Він відокремив медицину від релігії, але не від моральних джерел. Гіппократ вважав, що «любов до медичного мистецтва є любов'ю до людства». Лікар повинен входити в будинок хворого з намірами принести добро й уникнути шкоди і несправедливості.

З ім'ям Гіппократа пов'язаний один з найдавніших медико-етичних документів, відомий усім як «Клятва Гіппократа» (Додаток 1). В основі етики Гіппократа лежить ідея поваги до хворого, пацієнта, обов'язковість вимоги, щоб лікування не заподіювало йому шкоди і болю. Лікар зобов'язувався не розголошувати секрети своїх пацієнтів, не вступати з ними в інтимні стосунки, не переривати вагітність, не давати препарати, що можуть призвести до смерті. Заохочується самовідданість і безкорисливість лікарів. Гіппократ дає пораду своєму учневі: «І я раджу, щоб ти не занадто негуманно поводився, але щоб звертав увагу на велику кількість засобів (у хворого) і на їхню помірність, а іноді лікував би і даром, вважаючи вдячну пам'ять вище від хвилинної слави. Якщо ж буде випадок надати допомогу чужоземцеві або бідняку, то таким особливо слід її надати». Виникла ідея солідарності між колегами, взаємної підтримки, засуджувалася конкуренція. Порівнюючи медицину з філософією, Гіппократ стверджував, що всі відповідні мудрості є також у медицині. Це презирство до грошей, совісність, скромність, простота в одязі, розважливість, рішучість, охайність. «Клятва Гіппократа» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і професійного кодексу лікаря.

Розвиток біоетики як глобальної мультидисциплінарної галузі наукових знань відбувається в планетарних координатах переходу біосфери в ноосферу і певною мірою є відображенням і наслідком цієї трансформації. Природно-наукове і філософське значення взаємозв'язку біосфери і ноосфери найбільш повною мірою було зрозуміле й осмислене академіком В. І. Вернадським — видатним ученим, мислителем і громадським діячем. Він був основоположником комплексу сучасних наук про Землю — геохімії, біогеохімії, радіогеології і гідрогеології. Працював в області кристалографії, мінералології, біохімії і філософії постіндустріального суспільства. Його ідеї мали важливе значення в становленні сучасної наукової картини світу. Академік В.І. Вернадський розробив цілісне вчення про біосферу і еволюцію біосфери в ноосферу, в якій розум і діяльність людини, його наукова думка стають визначальним чинником розвитку і потужною силою. Вона за своєю дією на природу порівнянна з геологічними процесами. На формування сучасного світогляду і екологічної свідомості істотний вплив зробили погляди В.І. Вернадського про взаємовідношення природи і суспільства, внутрішню єдність людства і космосу.

У сучасному розумінні біосфера (сфера життя) — це оболонка Землі, яка заселена живими організмами і постійно змінюється завдяки цим мікроорганізмам і продуктам їхньої життєдіяльності. Це «плівка життя», глобальна екосистема Землі, сукупність усіх живих організмів. Біосфера сформувалася 500 млн років назад і заселена 3 млн видів рослин, тварин, мікроорганізмів. Біосфера проникає в усю гідросферу, верхню частину літосфери і нижню частину атмосфери.

Ноосфера (сфера розуму) — новий, сучасний етап еволюції органічного світу, який пов'язаний з появою людини, виникненням і становленням цивілізації, тобто умов, коли розумна діяльність людства стає визначальним чинником розвитку біосфери. Синонімами ноосфери є такі терміни, як «антропосфера», «психосфера», «техносфера», «соціосфера».

З моменту свого оформлення концепція ноосфери включала оптимістичні оцінки можливостей людського розуму і науково-технічного прогресу. На думку В.І. Вернадського, людство як потужна геологічна сила, що своєю думкою і працею змінить обличчя планети, повинне для свого збереження взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери в процесі її переходу в ноосферу. У кінці XX століття чітко проявилися нові цивілізаційні виклики, пов'язані з процесом трансформації біосфери в ноосферу.

Як відомо, біосфера має властиві їй контрольні механізми, що покликані захистити Землю як небесне тіло, усю біосферу і людство. Біомедична етика й екоетика як дві складові глобальної етики виникли внаслідок усвідомленого прагнення людства до виживання шляхом збереження біосфери на основі об'єднання сучасних досягнень науки і практики з мораллю і духовністю, а також захисту природних контрольних механізмів біосфери. На жаль, незважаючи на усвідомлення погрози глобальної екологічної катастрофи, активну роботу установ біоетики, урядів, парламентів, урядових і неурядових організацій, лікарів, юристів, педагогів, екологів, церкви і широкої громадськості, негативні тенденції деградації біосфери не вдалося подолати.

На жаль, у новій реальності колишні біоетичні принципи, методи і теорії не будуть досить адекватними й ефективними. В умовах реалізованої ноосфери взаємодії індивідуума або людства в цілому з об'єктами живої та неживої природи більшою мірою відбуваються не тільки прямим, а й непрямим шляхом через модифіковану біосферу.

Якщо діяльність людини в ноосфері не почне регулюватися новими етичними принципами, то наслідки сучасної ноосферної кризи можуть мати глобальний і незворотний характер. Для збереження всього живого, природи й екосистеми в цілому ця нова етика повинна стати нооетикою, тобто правилами поведінки в ноосфері, які б максимально сприяли глобальним інтересам усіх складових ноосфери: планети Земля, людства і трансформованої ним біосфери. Нооетика має стати одним з численних контрольних механізмів ноосфери, які повинні забезпечити її стабільне існування і розвиток. Створення нооетики можна розглядати як важливий результат розвитку біоетики, спрямований на забезпечення виживання людства в цивілізаційному вимірі його існування. Нооетика як вищий ступінь розвитку біоетики повинна органічно ввійти в етику як розділ філософії, стати її невід'ємною і дуже важливою частиною.

В умовах інформаційної хвилі біоетика спрямована на попередження і боротьбу із деградацією біосфери внаслідок безконтрольного застосування у постіндустріальному суспільстві сучасних технологій, у тому числі біотехнологій. Під час надходження нової хвилі цивілізаційного розвитку людства — ноохвилі — перехід біоетики в нооетику є етичним вибором, що спрямований на подальшу розбудову ноосфери на шляху підтримки ноотехнологій, формування ноосуспільства та забезпечення їх сталого розвитку та прогресу (мал. 1). На нашу думку, наведені інноваційні поняття відіграють важливу роль в правильній оцінці сьогодення і порівняно точного передбачення майбутнього.