Менш розвинутим промислом, ніж рибальство, було бортництво, яке поступово переросло у пасічництво. Бортництво – це збирання меду диких бджіл, що роїлись у дуплах дерев на висоті 4-6 м, які називались бортями. На запорозьких вольностях для пасік будували спеціальні зимівники, які розташовувались в урочищах Дніпра, Інгулу та Громоклеї і могли налічувати до 15 тис. вуликів. Утримували бджіл у штучно виготовлених вуликах, які називались колоди, дуплянки, сапети. Сапетові вулики були у козаків найпоширенішими. Вони плелися із болотяних та плавневих рослин (очерет, рогоза, верба, солома), а в середині обмащувались глиною. 
Заняття пасічництвом у запорозьких козаків було у великій пошані. Багато хто з козаків під кінець життя усамітнювались на пасіці. Так, наприклад, кошовий отаман Іван Сірко мав дві пасіки в «Чорному лісі» та неподалік Чортомлицької січі в Грушівці, де і закінчив життя у 1680 році. 
Від бджолярства козаки мали потрійну користь: щільники (соти) вживали в їжу, із меду виготовляли напої і отримували прибутки від продажу, а із воску робили свічки як для січової церкви, так і для інших церков та монастирів. 
У господарському житті запорожців не останнє місце належало звіроловному промислу. В плавнях річок та степах водились олені, вовки, лисиці, зайці, борсуки, видри, кози, свині, коні, на Очаківській стороні були лосі та ведмеді. Полювання на звіря було поєднано з великими труднощами: щоб вислідити звіра необхідно було ходити по степу, залягати в глибоких балках, заглядати у темні байраки, відшуковувати нори звірів, копати ями, розставляти сітки, капкани, інколи під час переслідування звіра цілими днями взимку терпіти голод і холод, влітку – спеку і спрагу.