Ви, напевне, знаєте це відчуття, коли якісь події навіюють ті чи інші враження, спогади. Ось так на мене подіяла і виставка робіт під назвою «Картини, які дарують світло» харків’янина Дмитра Павленка в галереї Петра Оссовського. Подумки я перенеслась у другу половину минулого століття, коли в маленькому залі знаменитої Третьяковки стояла перед картиною Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі». А ще в уяві постав зимовий Петербург 1880 року, коли в будинку на Великій Морській художник Куїнджі влаштував виставку однієї-єдиної картини, тієї самої «Місячної ночі на Дніпрі». Митець так змішав фарби, що вони світилися!
А згадати цю історію мене змусило ось що. Коли після яскравих промов гостей вернісажу Дмитра Павленка в експозиційному залі вимкнули світло, картини почали світитися. Тільки тепер я зрозуміла буквальний зміст назви виставки «Картини, які дарують світло». Кожен витвір образотворчого мистецтва повинен дарувати світло. Особливо сьогодні це важливо, коли, за словами гостя вернісажу отця Євгенія (Назаренка), «в наших душах немає миру». Але картини світяться не в переносному значенні, а в прямому. Це називається авторською технікою. Про її суть я розпитувати не стала. Все одно малювати не вмію. Бог талантом не наділив. Зате радіти талантам інших вмію, як, мабуть, і всі, хто приходить на виставки тих, хто ті таланти має.
Дмитро Павленко… Першою, хто відкрив для себе цей непересічний талант, була президент торгово-промислової палати Ірина Саєнко, меценат і цінитель живопису. Перша виставка художника, котрий після закінчення академії дизайну живе і працює в Харкові, в нашому місті була організована в палаті. Ірина Саєнко стала ініціатором і виставки в галереї Петра Оссовського. До речі, чому саме тут, а не в залах обласного художнього музею? Ну, по-перше, тут простіше організувати необхідну темряву серед білого дня! По-друге, кількісно ця виставка невеличка. Але кожна картина, чи то «Хатка в селі Озаряни», чи оригінальна авторська техніка полотна «На краю світу», мальовничий куточок зі Святогірською лаврою, загадковий «Чорний ліс» – у всіх цих полотнах пульсує нерв художника. Недаремно член Національної спілки художників України Валерій Давидов у вітальному слові зазначив такий важливий фактор, як вірність традиціям.
Не будемо пророкувати, але хотілось би подальшої дружби нашого художнього музею з оригінальним харківським майстром пензля, основна спеціальність якого, між іншим, – «реставрація станкового та монументального живопису».
За кілька днів після вернісажу харків’янина у виставковому залі вже обласного художнього музею відкрилася виставка до 20-річчя народного художнього колективу студії образотворчого мистецтва «Писанка» обласного Центру дитячої і юнацької творчості під назвою «Кожен художник спочатку був маленьким мрійником» (керівники: відмінник освіти України Світлана Стороженко і член Національної спілки майстрів народного мистецтва Тетяна Стороженко). Який тут зв’язок, запитаєте ви? А такий, що колись і Діма Павленко був маленьким мрійником, а тепер виріс, став справжнім художником і втілює свої мрії в милих серцю пейзажах рідної землі.
І з цікавістю розглядаючи дитячі малюнки на виставці в музеї (треба віддати належне співробітникам художнього музею, вони дуже відповідально ставляться до виховного процесу, підтримуючи тісні творчі зв’язки з Центром дитячої і юнацької творчості, зокрема студією «Писанка», «Соняшник», дитячою художньою школою тощо), мимоволі пригадуєш істину, що велике починається з малого.