Парубки у костюмах ведмедів ідуть головною вулицею села під барабани та свист. Вони гарчать, б’ються, дряпаються зробленими з цвяхів кігтями. Їх тримають на ланцюгах «цигани», з обмазаними сажею обличчями, вдягнуті у шкури лисиць та кролів. Щоб «ведмеді» танцювали, вони щосили б’ють по землі важкими булавами. Хтось підкидає вгору дохлого кота, і натовп із жахом задкує. Таке дійство кожен рік відбувається в буковинському селі Красноїльськ, де зазвичай цивілізовані чоловіки на свято Маланки приймають іншу подобу. Майже у кожній хаті фарбують страшні маски, збирають консервні бляшанки, сушать шкури тварин, роблять із сіна костюм Урсу - так тут на румунський лад називають «Ведмедя», головного персонажа карнавалу. 17-річний Віктор, середній з трьох синів Степана Гецеу, добу ходить по хатах із вертепом у ролі Урсу, в стогу сіна вагою із 40 кілограмів. «Я забороняв, бо важко в ведмеді. Але не слухається. Та я й сам, коли молодий був, ходив», - каже батько. Син тим часом мовчить, перев’язує спину рушником і паском - щоб не надірватися.
На питання про те, що означають костюми та навіщо перевдягатися, Гецеу знизують плечима. «Носії традицій, як правило, семантику обрядів не можуть пояснити. Поки люди не замислюються, а просто роблять, як відчувають, як дихають, - то обряд і зберігається», - пояснює етнограф Лілія Мусіхіна. На її думку, красноїльським традиціям більш ніж тисяча років і пов’язані вони з язичницькими віруваннями. «Ведмідь» - це тотем, якого ймовірно вважали предком роду на Буковині, а також в інших краях Європи та на півночі Росії. Є в святі й елемент ініціації, адже найчастіше маланкарі - це молоді чоловіки. Маски є атрибутом спілкування з потойбічним світом. «Дід» та «Баба» символізують померлих предків, які можуть допомогти. На час свята можна лаятися, битися, красти, чіплятися до дівчат, ба навіть привселюдно любитися. Свобода, трохи агресії, блюзнірство та суміщення язичницьких, християнських і сучасних персонажів об’єднує карнавальні культури по всьому світу.