3 З усіх українських міст я завжди сприймав Львів найбільш неоднозначно . Навіть не місто , а львівську ментальність . Мені не подобалися міщанські претензії й привереди багатьох знайомих ( що з того , що їх вимовляли українською ? ) . Мені було дивно , що для значної частини львів'ян так багато важить , де ти живеш ( я вважав це ознакою душевного провінціалізму й донині так вважаю ) . Я називав провінціалами їх , а вони – мене . Прекрасний вальс взаємного відторгнення ... Але , узагальнюючи , я не мав рації , бо такі люди є в кожному мегаполісі . Я ставився до Львова як до божества , яке мене породило , – і мав до нього завеликі вимоги . Крім того я тоді ще майже не знав інших львів'ян . Я бував у Львові багато разів – але й нині поверхнево орієнтуюся навіть у центрі . У Львові в мене були – у різний час – найкращі і найгірші зустрічі з читачами . У Львові в мене є кілька палких шанувальників і кілька літературних неприятелів . Тут мене кілька разів переконували , що я прищеплюю національній літературі хворобливість , називали декадентом . Тут же я чув найпафосніші панегірики – звісно , від інших людей . У Львові я не раз пережив високі хвилини душевної єдності з рідним братом моєї матері . У Львові я йшов біля його домовини .. Усі з моєї найближчої львівської родини вже померли . Навіть двоюрідний брат , який трагічно загинув . А йому тоді ледь перевалило за тридцять . Коли я його упізнавав у львівському морзі , патологоанатом сказав : дивіться на цього красунчика , чи знаєте такого ?... Я вже ніколи не забуду тієї моторошної маски на обличчі людини , яка колись звалася Андрієм . Двоюрідна сестра померла в 35 років . Коли Наталію відспівували в церкві , її лице здавалося ликом сплячої красуні . Ох , Львове , Львове ... Пізніше я зрозумів , що бунтувати проти тебе , займатися всілякими формами левофобії – дурощі . Це наче остерігатися власного зодіакального знаку . Така вже в мене була важка любов до твоїх розгулів і божниць ... Твоїм ірраціональним стихіям можна лише підкоритися . 4 Який прекрасний твій чар старовини ! Якими маєстатичними здаються твої вулиці , коли не бачив їх кілька місяців ! Якби я був режисером , то створив би фільм про твою еклектику й сецесійну велич , про твій Стрийський парк і безтурботні кав'ярні , про твій тихий сміх , що вміє легко перетворитися на мужність , про твоїх сонцелюбок-дівчат і місяцезнавиць-жінок , про твоїх чоловіків-батярів і чоловіків-воїнів . Нема такого , що незнайоме тобі , Львове . Ти бачив на своїх вулицях героїв і зрадників , окупантів і таємних симпатиків , христопродавців і левопоклонників , божевільних і мудреців . Тебе відвідували сильні світу цього . Тебе заполонювали слабкі світу цього . Ти не змінився ні від кесарських сатурналій , ні від варварських нашесть . Принаймні , нехай воздасться тим , хто вірить у твій дух , за їхньою вірою . Тебе любили й ненавиділи , люблять і ненавидять , любитимуть і ненавидітимуть – така доля всіх вічних міст . 5 У селі Кутах , що біля Олеського замку , звідки родом мати , я поки що побував лише раз , дев'ятикласником . Мене ще чекає дорога туди , пішки – самого або з синами . Я ще повинен глянути на це село теперішніми очима ... Пам'ятаю , як кілька літ тому разом із сестрою Оксаною довго шукав могилу маминого рідного брата , похованого біля своєї дружини Іри в іншому твоєму кутику – Старому Селі , де теж є руїни відомого колись замку . Тепер вже добре тямлю , де той цвинтар . Пізніше там поховали і їхнього сина , з яким я прощався у львівському морзі . Не так давно я зробив перший крок . Кілька годин я йшов Львовом пішки – від Стрийського автовокзалу до залізничного . Доводилося і перепитувати дорогу , і зупинятися , щоб відпочити . Хіба місто стане ріднішим , доки ми не переміряємо його вулиць своїми ногами ? Хіба можна відкрити свою душу , лише мережачи букви на моніторі ? ... Перед тим мені снилося перекопане місто . Іду його центральною вулицею . Навколо – нікого . Потім з'являється дивна немолода жінка в одязі радянського взірця . Я йшов і не розумів – куди й навіщо . Ця мета була поза можливостями мого розуму ... А потім я нарешті втямив , як називалося те місто . Не можна опиратися покликам і знакам . Нові відвідини моєї батьківщини – Львівщини і її королівського центру – повинні розпочатися з довгої ходьби подорожнього , якого тут майже ніхто не знає ... А тих , хто знають , варто – лише цього разу ! – обминати на шляху до власної пуповини .