Від раннього дитинства й упродовж усього життя людина невіддільно пов’язана з мовою .

Це єдине знаряддя , що вивищує людину над світом , робить її нездоланною в пошуках Правди і Справжності .

Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні .

Кожен день дає нам уроки пізнання .

І завжди і скрізь наш найкращий учитель — рідна мова .

Усі звершення наші , думи і сподівання закріплюються в мові .

Мова рідна — наше найзіркіше , найнепомильніше око , наймогутніша сила .

Через мову людина пізнає те , що недосяжне безпосередньому сприйманню .

У цьому диводійному дзеркалі відображаються всі таємниці світу .

В мові постають перед нашим зором сторінки давньої історії й очікувані здобутки прийдешнього .

За допомогою мови ми проникаємо в думи і почуття , які хвилювали людей за тисячоліття до нас .

Також можемо звернутися до далеких нащадків і передати їм у мові найсокровенніше .

Мова — найвірніший посланець з минулого в сьогодення і з сьогодення у майбуття .

Завдяки її могутності не замулюється людський досвід .

Це схованка мудрості і невмирущості народу .

У мові є одиниця , без вивчення якої немислиме пізнання всієї її ( мови ) будови .

Ця одиниця — слово .

Воно постає перед нашим розумом як щось центральне , навколо якого групуються інші мовні одиниці .

У слові об’єднується багато властивостей .

Воно багатомірне : позначає предмети та явища навколишньої дійсності , має певне емоційне забарвлення , вирізняється неповторністю своєї біографії , спеціалізується у граматичній ролі , оформляється фонетично .

Українська мова вижила попри заборони , переслідування , зневажливе ставлення , підступні дії .

Як мовить наша геніальна поетеса Ліна Костенко , « О мово , ти іще жива .

Тяжкі твої тортури .

Колись творилися слова , тепер — абревіатури » .

Навіть у незалежній нашій Українській Державі часто рідне слово буває зневажене , безпритульне , понівечене , принижене байдужим ставленням до нього владних зверхників .

Тут доречно згадати проникливі міркування нашого дбайливця за розквіт рідної мови академіка Івана Дзюби про те , що « байдужувате або легковажне ставлення до мовного розвитку свого народу , долі його мови великою мірою зумовлене буває і поверховим розумінням сутності мови , зведенням її ролі , її функції до однієї — комунікативної .

Це справді важлива функція мови , особливо в наш час інформатизації і комп’ютеризації ...

Але все-таки це не єдина і не головна роль мови в бутті народу .

Великі мислителі людства всіх часів і народів були про мову набагато вищої думки !

Зокрема , лінгвісти , психологи , педагоги , культурологи , філософи ХІХ-ХХ ст . незмірно поглибили розуміння рідної мови як носія всієї історичної спадщини народу , всього його духовного досвіду , його світогляду , його способу мислити й відчувати ...

Нині загальновизнаним є те , що мова має і гносеологічну , і культуротворчу функції , є засобом консолідації суспільства , що кожна національна мова є унікальною загальнолюдською цінністю як неповторний спосіб пізнання світу » .

Так , нелегкий час переживає рідна мова і в незалежній Україні .

Передовсім укажемо на деформації в Україні мовної ситуації , успадковані від колоніального минулого .

Однією з найпоказовіших деформацій є те , що російській мові вдалося витіснити й замінити українську мову на значній території у функції спілкування .

Ситуація , за якої нерідна мова заступає рідну у цій функції , руйнівна .

Деформована мовна ситуація блокує реалізацію надзвичайно важливих інших функцій національної мови — державотворчої та об’єднавчої .

У державотворчому процесі національній мові належить особливе місце .

Спільна мова стає одним із головних чинників , які зумовлюють солідарність населення , а отже , стабільність держави .

Відродження українців як нації і України як держави залежатиме від того , чи буде спроможне українське керівництво зупинити розкручений маховик зросійщення і надати двомовному ( українсько-російському ) розвиткові України українського напрямку .
Конституція дає керівництву України право застосувати владні механізми для розширення функцій української мови .

Для цього потрібно запровадити ефективну мовнокультурну політику , зокрема обов’язкове вживання державної мови у визначальних для держави сферах : в органах управління , судочинстві , в державних закладах освіти , науки , культури , в засобах масової інформації .

Влада повинна спрямовувати свої зусилля на відродження і піднесення престижу української мови як мови титульної нації , утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України , посилення функцій державної мови як об’єднавчого чинника в українському суспільстві , набуття українською мовою ролі мови міжнаціонального спілкування в Україні , підвищення мовної культури громадян .

На заваді реалізації цих завдань стоять олігархічно-кланова структура влади , усе більша соціальна поляризація суспільства та інші негативні чинники .

Про що розповідає ця книжка ?

Якщо стисло висловитися — про культуру української мови .

Про типові вади усного і писемного мовлення , про порушення лексичних , морфологічних , синтаксичних , словотвірних , стилістичних та інших норм сучасної української літературної мови .

Про правописні труднощі .

Про вибір слів , граматичних форм , синтаксичних конструкцій , мовних варіантів для найкращого висловлення думки .

Культура мовлення відбиває рівень опанування норм усної і писемної української літературної мови , свідоме й доречне використання виражальних засобів мови залежно від мети й обставин спілкування .

Культуру мови спрямовано на виховання навичок літературного спілкування , на засвоєння і творче використання норм слововжитку , граматичних правил , вимови , синонімічних багатств .

З низькою культурою української мови пов’язані порушення правил сполучуваності слів і речень , наголошення , написання .

Культура мови — це й точність , виразність , стилістична майстерність висловлювання .

Мовці , які дотримуються літературних норм , уникають у мовленнєвій практиці канцеляризмів , діалектизмів , суржику .

Вони досягають досконалості в усній і писемній формах мовлення , що сприяє найточнішому , найповнішому вияву висловлюваної думки , передає гармонійне поєднання змісту і форми .

Усі захоплюються працею майстра — людини , яка віртуозно володіє відповідним знаряддям .

Є майстри слова , що досконало опанували найскладніше і найдивовижніше знаряддя — мову .

Такими майстрами стають лише закохані в рідне слово , лише ті , хто щоденно шліфує його , досягає гармонії думки і слова .

Потрібно вирізнити ступінь мовної компетентності людей .

Є особи , мовлення яких має бути взірцем для громадян нашої країни .

Це письменники , мовознавці , учителі , працівники радіо й телебачення та інші .

До когорти носіїв зразкової української мови мають належати державні і громадські діячі , урядовці різних рангів .

На жаль , не все гаразд з опануванням норм сучасної української літературної мови багатьма нашими зверхниками .

До того ж мовні помилки трапляються у важливих державних документах .

Низький ступінь мовної компетентності часто виявляють мовці в наголошуванні слів .

А правильне наголошування створює красу рідної мови , її музичну витонченість і легкість .

Особливо це стосується слів основних , першорядних .

Приміром , назви нашого народу і мови .

Нерідко у словах українці , українець , українка , український , по-українському порушують наголос .

Запам’ятаймо , що завжди в цих словах слід ставити наголос на літері ї .

Вони зберігають наголошування власної назви Україна .