Наприкінці минулого тисячоліття в класичної паперової книги як впливового каналу масової та спеціальної комунікації в суспільстві стає ще на одного конкурента більше. Тепер, окрім телебачення, до змагання за реципієнта долучаються електронні видання, що на початках були, по суті, оцифрованими аналогами друкованих. Однак упродовж останнього двадцятиліття нові носії інформації швидко виходять з тіні своїх традиційних прототипів, усамостійнюються, «мультимедіазуються» і масовизуються. І все це — завдяки стрімкій модернізації комп’ютерної та мобільної техніки, перетворенню Інтернету з інструменту фіксації, збереження та передання інформації на принципово новий «простір» людського буття, а також завдяки різноплановим можливостям Web. Учені констатують настання так званої «ери цифри», а покоління народжених у другій половині 90-х рр. минулого століття охрещують «цифровим», або «нет-генерацією» — поколінням, що живе у стилі «on-line. В Україні досі побутує думка, що нам через економічне й технічне відставання непокоїтися з приводу віртуальних ризиків поки що рано. Однак статистика свідчить, що український сегмент користувачів сучасними цифровими медіа та відповідними технологіями неухильно зростає. Згідно зі звітом Інтернет-асоціації України та дослідницької компанії InMind, станом на 2012 р. найбільша частка (59%) інтернет-користувачів припадає на людей віком від 15 до 29 років. 31% населення України віком від 15 років (12,4 млн) використовують інтернет щодня або майже щодня. У першому кварталі 2012 р. відносне зростання інтернет-аудиторії означеного віку становить 21% (з 13,9% на початку 2011 р. до 16,9% на початку 2012 р.). До того ж кількість користувачів Інтернету збільшується у сільській місцевості (з 17% у 2011 р. до 23% на початку 2012 р.). Доступ до Інтернету має 48% населення України, а це означає, що майже кожен другий українець «інтернетизований». І хоча цей моніторинг не охоплював власне дитячу аудиторію, однак цілком очевидно: наявність у родині персонального комп’ютера та підключення до Інтернету означає, що ними користуються (або гіпотетично можуть скористатися) усі її члени. Спостереження за сучасним українським студентством показує, як легко і швидко сьогодні молодь опановує новітні електронні «дівайси» і ґаджети, масово «хазяйнує» у соціальних мережах, на форумах і чатах, «ґуґлить» з кожного питання і, природно, ці вміння й навички передасть своїм дітям.
Масовій «диґіталізації» дитячої субкультури однозначно сприятимуть й заплановані у сфері вітчизняної освіти комунікаційні реформи. Йдеться про зініційований Державним агентством з інвестицій та Управлінням національними проектами Національний проект «Відкритий світ»: один учень — один комп’ютер — комунікаційна реформа в освіті», що стартував навесні 2011 р. Його мета полягає у створенні на основі технології 4G національної інформаційно-комунікаційної мережі для потреб передусім шкільної освіти. У рамках проекту 1,5 млн школярів повинні отримати нетбуки, українські навчальні програмні продукти та доступ до інтернету. Враховуючи комерційну привабливість проекту, можна припустити, що його швидка реалізація є цілком ймовірною. На нашу думку, така повсюдна відмова від «паперових» підручників означатиме зміну не лише в інструментах і способах отримання інформації, вона спричинить масштабніші зміни — зміниться сама ідеологія комунікації за посередництвом медіа та їхні соціально-комунікативні функції, зміниться сам юний реципієнт і структура його інформаційно-комунікаційних потреб.
Як стверджують дослідники, «ера цифри» уже призвела до зміни в ієрархії авторитетів, властивих традиційному суспільству, коли старша генерація (батьки) передає свій досвід молодшій (дітям). Створення електронної комунікативної мережі не останню роль відіграло в утвердженні у суспільстві культури нового типу соціального зв’язку між поколіннями — так званої префігуративної культури (як її визначає М. Мід), коли спосіб життя дорослих не тяжіє над молодшими, коли «вчителями», зокрема в опануванні новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, стають не батьки, а діти. За рівнем комп’ютерної грамотності (компетентності) сучасна дитина випереджає дорослих, адже часто комп’ютерна гра потрапляє до її рук швидше, ніж традиційна книжка, та й в Інтернеті вона, народжена в добу цифрових технологій, чується як «риба у воді». Даються взнаки й фізіологічні причини: молодий мозок еластичніший, він швидко засвоює усе нове, як, до прикладу, чужі мови. Доросла людина опановує цифрові технології повільніше й обміркованіше, дитина — швидше і спонтанніше, не боячись усіляких експериментів й пошуків, всотуючи усе нове, стрімко рухаючись уперед. Тому вона об’єктивно виявляється «просунутішою» в цій сфері, ніж старше покоління.
Світове професійне співтовариство уже активно реагує на нові цивілізаційні виклики: 2010 р. у Лондоні відбувся Перший Всесвітній конгрес електронного читання, в якому традиційні видавці та продуценти цифрових медіа обговорювали не лише бізнес-моделі майбутньої співпраці, а й некомерційні аспекти інтеракції «класичних» і нових медіа, її соціальні та культурні наслідки. Тема «інформаційної поведінки» дітей та молоді в цифрову добу потрапила в поле постійної уваги науковців ще із середини 90-х рр. минулого століття. Поставши на стику бібліотекознавства, педагогіки, інформатики та соціології, дискусія досить швидко розширила свої рамки, до неї долучилися психологи, лінгвісти, культурологи, етнологи, відтак сьогодні у світовій науці проблема вже активно обговорюється у різних площинах — інструментальній, комерційній, філософській, етично-правовій, психолого-соціальній.
У центрі уваги науковців — роль цифрових технологій у формуванні сучасної дитячої та молодіжної субкультури, виробленні нового стилю соціального та особистого життя юних користувачів, у психологічному і мовленнєвому розвитку дітей та молоді, їхньої грамотності та ерудованості. Особливий інтерес в контексті обговорюваної проблеми викликають праці Е. Т. Дресанґ, що серед перших назвала нове покоління «нет-генерацією». Починаючи з 1990-х рр., американська дослідниця розбудовує «теорію радикальних змін», за допомогою якої пропонує вивчати інформаційну поведінку сучасної молоді (information-seeking behavior of youth). Про проблему заговорили й в Україні, спершу переважно в аспекті інтернет-безпеки. Й основна ініціатива походила не від науковців, а від бізнесових структур — лідерів на ринку комунікаційних технологій, які з метою формування позитивного суспільного іміджу активно підтримують соціально значущі проекти. Так, зусиллями «Майкрософт Україна» було створено Коаліцію за безпеку дітей в інтернеті, що, окрім іншого, розробила сайт «Безпечна веб-країна», а оператор мобільного зв’язку «Київстар» 2009 р. організував проведення всеукраїнського соціологічного дослідження «Знання та ставлення українців до питання безпеки дітей в Інтернеті», а також підготовку посібника для батьків «Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі» за участі фахівців з Інституту психології ім. С. Костюка Національної АПН України. Спорадично питання інтернет-безпеки порушуються у ЗМІ.
Тож на які наслідки взаємодії дитини із сучасними цифровими технологіями, зокрема Інтернетом, основним з новітніх інформаційно-комунікаційних ресурсів, найчастіше вказують дослідники? Варто зауважити, що одностайності в поглядах немає, ба більше — вони виявляються діаметрально протилежними.