Спробуємо узагальнити основні переваги, на які вказує більшість експертів. Завдяки глобальності охоплення (веб-простір справді немає географічних кордонів), демократичності та свободі самовираження інтернет здатний скорочувати розрив між мегаполісом та периферією, наближати її до цивілізаційних процесів, забезпечувати представникам усіх соціальних і вікових груп рівні права у доступі до сукупного інтелектуального та інформаційного продуктів, однакові шанси вільно долучатися до світових культурних процесів. Він може допомагати своїм користувачам розвиватися у творчому плані, відшукувати різноманітні дієві форми творчої самореалізації. Сьогодні Мережу розглядають ще як нову форму художнього вираження: контент її ресурсів може втілюватися у різні засоби трансляції інформації, доступні різним органам людських відчуттів, та ще й шляхом інтерактивної взаємодії з аудиторією. На відміну від традиційного тексту (писаного та друкованого), лінійного за своєю структурою, цифровий текст, по суті, є гіперутворенням, здатним синтезувати не лише певну множинність взаємопов’язаних текстів (гіпертекст), а й потужний візуальний ресурс (предметні та умовні зображення, відео та ін.) в одне ціле. Можливість розмежувати контент і форму дозволяє наповнювати веб власним текстом, спільно користуватися одним і тим же контентом, кількома ресурсами одночасно.
Серед особливих принад інтернету в очах дитячої і молодіжної аудиторії психологи називають такі можливості, як «різноманітне спілкування; задоволення (утамування) інформаційного голоду, пошук нових форм самовираження, анонімність і віртуальна свобода (моделювання множинності «я»), відчуття спільності та приналежності до групи». Як бачимо, для юних користувачів він перетворився на універсальний і поліфункціональний засіб задовольняти практично усі нагальні потреби комунікаційного, інформаційно-когнітивного, розважально-релаксаційного, інструментального характеру. Шкода, що серед мотивів щоденного звернення до інтернету прагнення знайти і прочитати художній чи науково-пізнавальний текст опиняється чи не останнім. Проте підлітку чи молодій людині імпонує можливість завдяки відповідним веб-ресурсам самому стати автором чи співавтором процесу текстотворення, учасником обговорення написаного ровесниками (юне мережеве товариство часто влаштовує такі обговорення на Форумах). Гадаємо, причина в тому, що у рівноправному спілкуванні усувається комунікативна нерівність, присутня у традиційній літературі для дітей та молоді з дорослим автором, руйнуються можливі комунікаційні перешкоди і бар’єри. Досить часто діти обговорюють в Мережі й свої літературні уподобання, що є способом довідатися про те, що вони визнають за краще і як цей неформальний (альтернативний) «канон» корелює з офіційним, наприклад утвердженим шкільною програмою.
Щодо недоліків, через брак комунікаційного і чуттєвого досвіду, досвіду використання інших джерел, а відтак критичного ставлення до мережевого контенту юна аудиторія схильна абсолютизувати інтернет, перетворювати його на своєрідний довершений «домен» існування, найавторитетніше (часто єдине) джерело будь-якої інформації. Однак експерти невипадково називають інтернет «країною хаосу», постійно нарікаючи на неточність матеріалів, часті помилки в електронних бібліотеках, неперевіреність фактів, інформаційний «шум», спричинений надлишком реклами. Бракує й ефективних технологій використання сучасних веб-ресурсів в освіті та самоосвіті.
Хаотичні контакти юного користувача з погано «перетравлюваними» обсягами інформації не сприяють формуванню системного, опертого на чітку парадигму світогляду. У результаті — замість цілеспрямованого просвітництва маємо мозаїчну популяризацію, еклектичний набір знань; замість творчості та самостійності мислення — ретрансляцію «відґуґлених» фактів, кліпове мислення. Необхідність сприймати різнорідні інформаційні масиви змінює свідомість дітей, у них зникає здатність сприймати меганаративні послідовності (так званий лінійний наратив), а лише комплекси мінінаративів, часто розрізнених. У багатьох випадках час і стиль висловлювання стають важливішими, ніж їхній зміст.
І нарешті — з активним входженням аудіовізуальної культури та сучасних цифрових інформаційно-комунікаційних технологій у життя суспільства, надто у життя його найбільш мобільної, гнучкої, здатної швидко вбирати все нове частини — молоді, суттєво скорочується частотність звертання до друкованих текстів, книзі дедалі важче конкурувати з новітніми засобами соціальної комунікації, на зміну поколінню читачів приходить покоління глядачів. Згідно з опитуванням серед 100 британських дітей віком від 7 до 16 років, діти значно більше знають про Інтернет, ніж про книжки. Так, 60% дітей змогли пояснити, що таке «homepage», і лише 9% опитаних знали, що таке передмова до книги. Про те, що hardback — це книжки в твердій оправі, знали 38% дітей, а про те, що hard drive — це частина комп’ютера, — уже 57% опитаних.
Доба «цифри» змінює не лише читача, поступово вона трансформує і саму дитячу книгу — прийоми текстотворення, оформлення та книжкового дизайну, стимулює появу альтернативних носіїв контенту. Першою реакцією на нові виклики можна вважати появу видавничих проектів, які об’єднували паперовий та електронний носії (від найпростішого — аудіоверсії до сучасних мультимедіа). Сьогодні найрізноманітніші послуги пропонують віртуальні бібліотеки, вельми популярні «книжки», призначені для читання за допомогою рідерів. Окрім принципово нових можливостей постачання інформації та комунікації, на захист використання цих «пристроїв для навчання і читання» висувають їхню ергономічність (дитині не доведеться носити важкий портфель) та екологічність (скільки лісів буде збережено!). До останнього аргументу в обстоюванні «читалки» вдаються найчастіше. Однак виявляється, що питання «хто «зеленіший» — паперові книжки чи електронні рідери?» не розв’язується однозначно. Справді, Е-рідер екологічніший за книжку, коли враховувати не лише обсяги деревини, необхідної для виробництва паперу для книжок, а й витрати на постачання, паливо, енергію, необхідну для переробляння та утилізації цих матеріалів, рівень викидів вуглецю в атмосферу. Однак виявляється, що вигода відчутна лише тоді, коли його використовувати для читання щонайменше сорока книжок у рік.
Чи витримає книжка та інші друковані медіа у цій напруженій конкуренції, чи збережуть здатність і надалі задовольняти різноманітні інформаційні, когнітивні та естетичні потреби суспільства? Якщо сьогодні «читалкою» замінити паперовий підручник, часом чи не єдину книгу, яку дитина реально тримає в руках і з якою «проживає» більшу частину свого шкільного життя, чи не обернеться завтра комунікаційна реформа в освіті остаточною відмовою дитини від традиційної книжкової культури, чи не перетворять «рідеризація» та комп’ютеризація читача у «зчитувача» та геймера?
Загострюючи проблему, ми не схильні драматизувати ситуацію і прагнемо лише привернути до неї увагу. Зрозуміло, що цифрове середовище, в яке занурена сьогодні дитина, спокушає в ній класичного читача і перетворює її на глядача-учасника інтеракції, проте не обов’язково робить з неї «нечитача». Часом навіть навпаки: аби повноцінніше брати участь в інтерактивній комунікації, юний користувач потребує певних правил гри, які, наприклад, можуть бути закодовані у літературному тексті, за мотивами якого цю гру побудовано. Варто думати над тим, в який спосіб основні переваги, запропоновані дитині віртуальною реальністю, обернути на користь книжковій та літературній традиції, що потрібно робити, аби стосунки між літературним твором й інтерактивними ініціаціями з конкурентних переросли у дружні.
Сподіваємося, що прогнози щодо втрати книгою її функціональної «міці» не справдяться. Книга як геніальний витвір людства є своєрідним природним його продовженням, завдяки унікальному поєднанню матеріального і водночас духовного вона здатна дарувати радість особистісного екзистенційного спілкування зі словом, із мистецтвом його візуалізації, графічної інтерпретації. Тому намагання повністю замінити традиційну книгу «у всій її олюдненій значущості» (як писав свого часу В. Ляхов) технікою означає змінити природу самої людини. Незважаючи на уразливість з технічного боку, у філософському, психологічному та естетичному аспектах книга має опірність, і сила її, її імунітет — у внутрішній суті. Нові цивілізаційні виклики потребують уважного вивчення, зокрема для того, щоб виробляти ефективні стратегії в літературній та книготворчій діяльності, адресованій дітям, шукати можливості співіснування у дитячій субкультурі традиційного видавничого і новітнього цифрового продукту.