Атака розпочалась тієї ж миті , тільки Христоф та двоє найманців , досі виряджених у монахів , лишилися на місці .

Зарядивши кожен по два мушкети , вони подалися кудись у темні зарості такою легкою і нечутною ходою , що викликали 6 заздрість навіть у місцевих котів , якби ті мали приємність за ними спостерігати .

Жовніри наскочили блискавично .

Сплячий ворог , очевидно , не мав би жодного шансу , якби лиш направду був у таборі .

Побоювання Христофа і ротмістра Матвія виявились недаремними : замість вартових на землі лежали майстерно зроблені опудала , а в наметах не було ані душі .

За мить чиясь невидима рука підпалила табір , що спалахнув , як сухе листя .

Жовніри , спантеличені до краю , заметушились , як юрба школярів , і ротмістрові ледве вдалося вишикувати їх у бойовий порядок .

Утім , освітлені полум’ям , вони виявились чудовою ціллю для невидимих стрільців , що вдарили по них влучно і безжально .

Цей диявольський задум вдався угорцям якнайкраще : добра третина солдатів , убитих і поранених , впали на землю .

Козаки , що мали оточити мадяр , а тепер самі опинилися в пастці , повернули коней і люто кинулися в темряву , але їх там уже чекали .

Кілька сотень вершників , як нічні примари , вискочили із засідки і стрімко вдарили по них , змусивши відступити аж до самого згарища , де все ще метушилися вцілілі жовніри .

Результат бою здавався вирішеним , але оточені , розлютившись на ворога ще більше за те , що пошив їх у дурні , несподівано дали завзяту відсіч .

Не отримавши блискавичної перемоги , здивовані угорці припинили атаку і , трохи розширивши кільце , стали готуватись до наступного нападу .

Проте й удруге наштовхнулись на козаків , як на стіну .

До того ж за час короткого перепочинку Матвій зумів вишикувати рештки жовнірів у каре , і ті гримнули з мушкетів , з лихвою віддячивши мадярам за недавню кривду .

За таких умов , коли нападникам аж ніяк не хотілося випускати удачу з рук , бій обіцяв бути довгим та кривавим .

І хтозна , кому вдасться взяти гору .

Тим часом Христоф та двоє найманців , відшукавши високий та зручний пагорб , спостерігали за всім згори .

Відстань була чималою , і стріляти звідтіля в угорців здавалось марною справою .

Думка вихопити шаблі і стрімголов кинутись на ворога з тилу не викликала 6 у них захвату , навіть якби випадково з’явилася .

Найперше тому , що не хотілося гинути через пихатість і впертість пана Сангушка , якому козаки і жовніри завдячували зараз своїм собачим становищем .

Отож лишалося тільки мовчки споглядати на це безглуздя .

Та за якусь годину-півтори , коли так і не виявилося ані переможців , ані переможених , ці троє раптом зрозуміли , що й вони опинилися на своєму місці недарма .

Просто під ними , на дорозі , з’явились вогні , що поволі рухалися в протилежний бік від поля бою .

Вгледівшись уважніше , можна було розрізнити обриси карети і кількох вершників , що її супроводжували .
Христоф стрепенувся і жваво промовив :

— Готовий закласти дукат , що в цьому екіпажі дещо цікаве для нас .

— Або дехто , — припустив Орест , в якого від цієї здогадки дужче забилося серце .

Тільки Казимир виявив цілковиту байдужість до нових обставин , повідомивши , що йому давно в печінках всі ці любовно-політичні ігрища , у світі немає миліших речей , аніж кухоль меду і ложе пані Яблоновської .

Проте одразу ж зауважив , що стріляти звідси по конвоїрах — любісінька справа ,

за яку візьметься хоча 6 тому , що не хоче померти з нудьги .

Як слід прицілившись , чоловіки зробили кожен по два постріли і кинулися вниз , добивати вартових шаблями .

Важливіше , однак , було наздогнати карету , яка мчала далі по дорозі .

Щойно з конвоїрами було покінчено , Христоф і найманці скочили на звільнених коней і погналися слідом .

Ніч була на боці переслідувачів : за якихось чверть години карета , втрапивши колесом на невидимий камінь , високо підстрибнула і звалилася набік .

Кучер , описавши дугу , зник десь у придорожніх заростях , а серед коней запанував цілковитий безлад : одні воліли здатися , а інші уперто хотіли , щоб

тікати далі .

Зрештою , сплутана упряж вирішила все на користь перших .

Чоловіки скочили на землю і наблизились до екіпажа .

Зірвавши дверцята , вони зазирнули досередини .

Серед тісного темного простору завиділи клапті барвистої тканини з жіночої сукні .

— Наздогнали , — злякано промовив Орест .

За мить він тримав на руках непритомну напівживу Софію .