Скільки присвячено Києву пісень ! Скільки віршів , легенд ! А скільки тортів ! Еге , тортів також , бо й « Київський » , і « Старокиївський » , і « Хрещатик » , і « Київська весна » , і « Київські каштани » , і всі - пресмачні . А ще у Києві є особливий день , який буває тільки тут , через що й називається Днем Києва . Він довгий-довгий-довжелезний , і немає йому кінця , бо інакше цей день не вмістив би у себе стільки цвіту , шуму , сміху , співу , гамору . гомону , гармидеру і товкотнечі . Настає він тоді , коли ось-ось має початися літо , але ще залишається остання травнева неділя - зелена , привільна , якраз добра на те , щоби святкувати . Ото вона і є Днем Києва . І коли вже ця неділя приходить , сонце всміхається приязніше , світить променистіше , бо воно теж любить і Київ , і свято . Було колись , що на День Києва придибав у місто дощик - і до вечора витанцьовував по бруківці . Тим він нікому не зашкодив , кияни собі гуляли - мокрі , кумедні й веселі . А дощ відтоді старається все зробити завчасу : поливає траву , споліскує листя , дрібненькими крапельками обмиває золоті верхи соборів , адже ж із золотом треба обережно ! І собори сяють , аж сонце дивується : « Ох і гарний Київ , у золоті та в цвіту ! » А все у місті ще й прикрашено : будинки - стягами , вулиці - плакатами , Дніпро - вітрильниками з кольоровими вітрилами , а небо - літаками , які літають рядами , трикутниками , виконують « мертві петлі » і всілякі цікаві фігури . Та найбільше дива на Андріївському узвозі . Там цілий ярмарок мистецтва . Зі всієї України сюди привозять , що найгарніше : гуцульські писанки , кролевецькі рушники , петриківські мальовані скриньки , опішнянські писані тарелі , а писані красуні й самі приїжджають звідусіль . І пісні також звідусюди - всі , які лиш є . Пісень стільки , що на узвозі вони не поміщаються . Тому хвацькі міліціонери зі свистками стають по обидва кінці Хрещатика ; праву руку , з палицею , витягують уперед , і машини повертають : одні - на Володимирський узвіз , а інші - поза Бесарабку . Тепер можна сходити з тротуарів і йти посеред Хрещатика , трублячи « ту-ту-ту » , ніби ти машина , і при цьому сміятися , купувати морозиво та слухати пісні , які не вмістилися на узвозі . І ось коли машини вже повернули , а кияни рушили Хрещатиком , з метро вийшла Наталочка . Вона щороку ходить на День Києва , тому знає наперед , що побачить на святі . Але , може , цього разу трапиться таке , чого досі не бувало , щось гарне , цікаве , і навіть дивовижне ? Наталочка іде не сама , з нею - тітонька Орися . Правду кажучи , несерйозна тітонька , дарма що їй двадцять літ . Отож вони вийшли з метро , взялися за руки та й почимчикували на Андріївський узвіз . А на узвозі ! Там стільки всього показують , виставляють і продають , що розбігаються очі : Кухлики , горщики , глечики , вишивки , вази , сережки , перстеники й писанки ... Футболки з надписом « Вільна Україна » , значки , надувні кульки й серця , рожеві поролонові носи , і вуха , і ріжки ... Свистунці ічнянські , опішнянські , дибинецькі , гаварецькі , свистунці-півники , свистунці-коники , свистунці-зозульки , свистунці-соловейки , тому весь узвіз свище , пищить і регочеться ... Картини , а на картинах - Київ , церкви , бузки , козаки , місячні ночі , кладки через річку , людські очі , химери , сім мішків гречаної вовни ... Коржики , тістечка , бутерброди з шинкою , сухарики , мазурики , пампушки , галушки , пиріжки , фіглі-міглі та пундики-миндики ... Але це ще не все ! Бо на узвозі працюють майстри , і можна подивитись , як вони плетуть брилі , нанизують бісер , роблять горщики на гончарному крузі , малюють калинові кетяги , ріжуть сопілки , точать ляси , мнуть ханьки , правлять теревені , ловлять вітер , б'ють байдики , і в цій останній справі умільців найбільше . - Скільки кульок-ляльок-свистунців ! - скрикнула Наталочка . - Які намистечка-перстеники-капелюшки ! - зраділа тітонька Орися й переміряла всі капелюшки , брилики й жовті крислаті брилі . А тоді переміряла коралі й намиста . А тоді заходилася міряти персні . Наталочка , як на те , мала на ногах дуже стрибучі босоніжки . Вона не могла встояти коло тітоньки Орисі , а ще ж хотіла скоріше побачити усе гарне , цікаве й дивовижне . « Хай тітонька поміряє , а я пройду трошки далі » , - вирішила вона і тихенько пішла . А далі стояв дядечко у вишиваній сорочці , притискав до вуст щось округле й сиве , і те сиве гуло-туркотіло ! - Що це у вас ? - спитала Наталочка . - Окарина , - сказав дядечко . - Можна її потримати ? - На , тримай ! - А чи можна ще й заграти ? Але окарина , мабуть , злякалася , бо в дядечка вона грала-туркотіла , а в Наталочки казала тільки : гу-у-у ! - Гарна тая окарина , - промовила Наталочка . - Гуде , як горличка , ще й , як горличка , сива ! А все ж вона - не дивовижа ! Тут заграла срібна сурма - і покликала Наталочку до козацького табору . На моріжку між будинками паслись осідлані коні , стояла козацька гармата , вусаті засмаглі козаки стиналися на шаблях , аж викрешувалися іскри , а старий кашовар готував на багатті козацьку кашу-тетерю . - Дядечку , а чи ви справжній ? - мовила до нього Наталочка . - А який же ще ? - знизав плечима кашовар . Скидалося на те , що він дійсно навіть не з кіно . - І каша ваша також справжня ? - Авжеж , як належиться ! - засміявся кашовар і пригостив Наталочку тетерею . Тетеря була з пшоном , з димком , добре посолена і навіть затовчена салом . - Дуже смачна ! - похвалила дівчинка . - Але все-таки це каша , а не дивовижа . І вона пострибала далі . Їй траплялися різні цікаві речі : виступали циркові акробати , поляки з Кракова танцювали краков'як . Французи співали французьку пісню - і всі вони , як один , були в дерев'яних черевиках . Наталочка скрізь постояла , подивилася , поплескала в долоні , але врешті-решт посмутнішала . - Дівчинко , ти не загубилася ? Чи , може , свято не сподобалося ? - спитала її гарна пані , яка несла кошик квітів . - Ні , так , - відповіла Наталочка . - Тобто я не загубилася , просто моя тітонька Орися вибирає перстенець . Але мені сумно , бо на святі нема дивовижі . - Ти вчасно про неї згадала , - підморгнула Наталочці гарна пані , а тоді , нахилившись , шепнула дівчинці на вушко : - Бо оце якраз причалює князь Кий зі своїми братами . - Ой ! - крутнулася Наталочка та й помчала до річкового вокзалу , щоби , бува , не спізнитися . Гарна пані всміхнулася й пішла далі , даруючи то тій , то іншій дівчині по квітці зі свого кошика . А була це сама чарівниця Добрада , про яку розказують казки . Наталочка одним скоком перебігла вулицю Боричів Тік , другим скоком дісталася до річкового вокзалу - і побачила там незвичайний вітрильник . За вітрило йому правила хмарка , за весла - сонячні промені , й стояли у ньому три мужі з двосічними мечами , а четвертою була дівчина-князівна . Кий , Щек , Хорив та Либідь - упізнала їх Наталочка . Оце справжня дивина ! Тільки що воно ? Князі засперечалися . - Ми збилися з курсу , це місто - не моє ! Ну ж бо , відчалюймо , - велів братам найстарший . - Зачекайте-но , не відпливайте ! - щосили гукнула Наталочка . А тоді випалила скоромовкою : - Це Київ , ви не помилилися , гостинно просимо на свято Києва , бо яке ж воно без вас ? - Он як ? Кручі ніби знайомі , - роздивлявся князь Кий , ступивши на берег . - Але де поділася річка Почайна - гавань для княжих кораблів ? - Почайна ? Ах , ну звичайно , тепер онде вулиця Почайнинська , - сказала Наталочка , сама дивуючись , що була річка , а лишилася вулиця ! - Але й Боричів узвіз не веде на Княжу гору ... - Він тепер - фунікулер ! - здогадалася Наталочка і , взявши князів за руки , повела їх у блакитний вагончик , який піднімав людей на кручу . Князь Кий вірив і не вірив , впізнавав і не впізнавав . Місто йому подобалось ! А коли князь Кий поглянув згори на мости через Дніпро , що наче стріли із молодецького лука , та як побачив за Дніпром міські масиви , що немов лебеді на воді , - Троєщину , Русанівку , Дарницю й аж ген-ген Осокорки , - тут же Києве княже серце прихилилося до чудового міста . Тільки , на лихо , з ними у вагончику піднімався панок у чорній одежі , з ратицями на ногах - той , чиє ім'я не треба казати . А цей панок страх як не любив , коли люди святкували і раділи , бо йому тоді від злості під чуприною свербіли роги . От панок чемно вклонився і почав нарікати , звертаючись до князя Кия : - Князю , кияни зіпсувалися ! Споганіли , зледащіли , позабували давні звичаї . Не гостюй у них , негідних , відчалюй геть ! Наталочка спересердя тупнула ногою : - Не так воно , дядечку князю ! Ми щедруємо , колядуємо , пишемо писанки на уроках праці ... - Турову божницю зруйнували . Перунове капище занедбали ... - Он же наші божниці - золотоверхі церкви . Хіба гірші ? - Лепські ! Кращі стократ ! - погодився Кий , милуючись . Панок хотів іще щось понавигадувати , але Наталочка не дала . - Годі стояти , все свято простоїмо . Ану полічімося , хто піде зі мною на Андріївський узвіз ? - і вона проказала лічилку : « Бігли коні під мостами з золотими копитами , дзень , брязь - вийшов перший руський князь ! » - Е , ні ! На таке я не згоден . Скажи і для мене лічилку , - зажадав панок . - Прошу дуже , - мовила Наталочка . - Ліз пан по драбині та й упав межи свині ; дзень , брязь , вийшов пень , круть , верть - тікай геть ! І панок з ратичками чкурнув , бо що йому лишалося робити ? З узвозом Наталочка вдало придумала . У князя враз проясніло обличчя : - Оце вже я й сам впізнаю киян - за веселою вдачею ! - гукнув він . Та й ну і собі веселитися ! У кав'ярні « Під липою » вихилив кварту квасу , затягнув пісню з молодицями-полтавками , з козаками пішов навприсядки , та ще й так , що гула бруківка . І княжим братам узвіз полюбився . Щек пробував шаблі та придивлявся до гармати , Хорив вибирав для Либеді гарний перстень ... Ураз Наталочка спохопилася : тітоньки Орисі коло перснів не було ! - Святкуйте , будь ласка , без мене , - звернулася вона до князя та його сестри і братів . - Свято гарне , та ще й із дивовижею , але в мене страх несерйозна тітонька : взяла й загубилася . Мушу її знайти . ... А Орися довго міряла перстеники , які зробив молодий золотар , а майстер-золотар допомагав їй вибирати . - Цей перстень вам личить , - казав він . - У вас гарні тонкі пальці . А ще тонші брови . А найкращі очі ...