Служба тяглася безконечно довго .
Устимко роззирався на всі боки , на позолочені царські врата , колони , перевиті виноградною лозою , на поважних та зосереджених богів , що дивились із потемнілих ікон просто йому у вічі .

Десь над дверима , під самою стелею , співав церковний хор .

Линули чоловічі , жіночі і , здається , навіть дитячі голоси .

Мелодія , породжена церковним хором , була важка і густа , але барвиста , як святковий убір нареченої .

Хор слухали уважно , намагалися підспівувати йому і часом приєднувалися до нього всі присутні у церкві — в тому числі й старці зі своїми поводирями .

Після служби висипали на церковне подвір'я , стали з кошиками в коло , тоді вийшов священик , прочитав молитву і освятив те , що принесли люди .

А потім іще довго жалісливі господині під церквою роздавали свячені яблучка дітям , просили молитися за їхніх померлих Івасиків , Настунь , Гапочок ...

І тоді сідали десь у холодочку і , перехрестившись , теж собі кусали яблучко .

Вони вірили , що цієї миті Мати Божа на небі роздає яблука їхнім покійним дітям .

Вони згадували про них і їли разом із ними .

У когось текли сльози .

Гіркі це були яблука .
Устимка теж щедро наділили садовиною .

І він щиро обіцяв молитися за кожного : і за Івасика , і за Настуню , і за Гапочку .

За всіх-усіх .

Він би й так молився , задарма , але всі ці тітоньки , пхаючи йому в торбу яблука , вірили , що це вони власній дитині дають .
Устимко дякував і брав .

Старці після служби мали в церкві ще якісь свої справи — щось там зі свічкою , невгасимою лампадкою , грішми ...

Дід Мартин відпустив свого поводиря разом з іншими додому — тобто до панотця .

Йшли цілою ватагою , гризли яблука , розповідали всілякі бувальщини .
Устимко і собі сміявся , теж щось розповідав .

Хвацька у них кумпанія вийшла — все життя б так гуляв !..

Все життя ?

А мама ?..

Згадав про маму ... ще довго її не побачить .

Але повернеться — уже з ремеслом у руках .

І тоді вони ніколи не знатимуть більше злиднів .

А він учитиметься , Боженьку , як він учитиметься !..

Та він ночей ладен не спати , годити тому Котові — який то ще він буде , той Кіт ? — як не знати кому , аби тільки грати навчив .

А за кобзу він що завгодно готовий віддати !

Але все одно до мами хочеться ...

Саме минали гостинний двір .

Попри нього , як зазвичай буває , зібрались міські п'янички , для яких велике церковне свято було гарною нагодою пропустити келішок-другий ( а за ним — третій , четвертий і ... хтозна , який там за рахунком ) , поважні заїжджі ґазди , що прибули на ярмарок та на храм із усяких усюд .

Зазвичай ці заїжджі ночували десь у родичів чи шукали житло деінде , але нині ж — храм !

У місті були сотні чужих людей .

Може , тому і під храм підгадували кобзарі свої цехові збори — сходку , щоб менше на них звертали увагу , щоб менше впадала в око велика кількість мандрівних сліпців .
Устимко задивився чогось на подвір'я постоялого двору і присвиснув : коло коней стояв якийсь дуже вельможний чоловік — немолодий уже , з сивиною , у дорогому одязі - і щось , переходячи час від часу на підвищені тони , говорив ... їхньому Амфібрахієві .
Амфібрахій здебільшого мовчав .

Іноді кивав головою і відповідав : часом дуже тихо , ніби вибачався , визнавав якусь свою провину , часом — щось заперечував , розмахуючи руками , чухав чуприну і ледь не кричав .

Він був дуже понурим , Устимко ніколи його таким не бачив .

Схоже було на те , що оцей старший пан за віщось його вичитував .

Що це за чоловік ?

Хто він такий , що дозволяє собі так говорити з їхнім Амфібрахієм ?

І чому Амфібрахій слухає його ?

Чому , коли йому така неприємна оця розмова , просто не повернеться й не піде ?
Устимко думав , що Амфібрахій ніколи і нікому не дозволить отак говорити з собою .

Навіть тоді , на бенкеті у Каньовського , вельможний пан чемніше поводився з Амфібрахієм .

Хто він , цей чоловік ?
Устимко насторожився .

Потихеньку відстав від гурту поводирів і сховався за ворітьми , так , аби чути , про що йде мова .

Краще бути тут , бо ж чи не доведеться виручати Амфібрахія ?

Може , цей чоловік хоче заподіяти йому щось лихе ?