Місто, що називалося Рондо, було особливим. Повітря там було чисте і прозоре, ніби зіткане з найтоншого світла. А всі мешканці, незвичайні й дуже тендітні, вирощували квіти, плекали сади і парки, будували химерні будинки, розмовляли з птахами та рослинами, любили співати, малювати, писати вірші. І тішилися тому, що живуть у Рондо. Проте найбільше любили місто троє друзів – Данко, Зірка та Фабіян. У Рондо їх знав кожен.
Данко мав тіло тонке й прозоре і світився, наче ліхтарик. А найяскравіше світилося його серце. Він часто їздив міськими вуличками на ровері, наспівуючи мелодії з улюблених кінофільмів. До керма був прикріплений кошик, а в кошику лежав товстий атлас зі старовинними гравюрами рослин, квітів, дерев.
Фабіян – нащадок давнього роду шукачів скарбів – мав гострий нюх і зіркий погляд. Він був такий легкий, що незначний подих вітру міг би підняти його в повітря і віднести аж ген далеко, якби не срібний медальйон з карбованою літерою «F». Медальйон був важкий і масивний, а Фабіян ніколи не знімав його з шиї, тому впевнено тримався землі і Рондо.
Зірка вміла літати. Вона літала високо в небі й навіть могла виконувати складні фігури вищого пілотажу. Шурхотіла паперовими крильцями десь там, угорі, а потім списувала їх нотатками і замальовками зі своїх мандрів. Бо понад усе любила подорожувати.
Рондо славилося своїми дивовижними квітами. На центральній площі розташувалася гордість і окраса міста – велика оранжерея. У ній були зібрані рідкісні квіти й рослини з найвіддаленіших куточків планети.
Але найдивнішим було те, що ці квіти вміли співати.
В оранжереї часто влаштовували концерти, головним номером яких було вокальне виконання рондо Моцарта. До міста з'їжджалися з усіх усюд, аби насолодитися цим неймовірним видовищем. А щоранку, як тільки сходило сонце, квіти хором виконували гімн міста, урочисто підводячи голівки вгору. До світла.
Щодня перед світанком Данко приїздив до оранжереї, бо любив розпочинати день співом. Разом із квітами. Він, як ніхто, вмів доглядати за рослинами. Пильнував, аби квіти добре себе почували, аби мали достатньо води і світла. А ще ретельно вивчав за атласом їхні довгі назви латиною, бо хотів знати й розуміти, котра квітка чого потребує найбільше.
Після обіду Данко зазвичай зустрічався з Фабіяном у кав'ярні за рогом, де вони обговорювали останні новини. А тоді вирушали в гості до Зірки. Хоч ніколи не були певні, чи застануть її вдома, бо Зірка дуже часто літала у свої далекі мандри і могла кілька днів поспіль не з'являтися у місті.
Це був звичайний день у Рондо. Мешканці поспішали кожен у своїх справах. Данко прямував до своїх друзів, бо знав, що Зірка саме повернулася з мандрівки і мала купу нових історій та малюнків. Світило сонце, співали квіти й птахи. Все було, як завжди...
І раптом усе стихло. А тоді настороженим шепотом прокотилось:
у наше місто йде ВІЙНА
Мешканці Рондо не знали, хто така Війна. Вона з'явилася ніби нізвідки. Чорна і страшна. З гуркотом та скреготом поволі сунула в напрямку міста, несучи зі собою руїни, безлад і суцільну темряву. Все, до чого торкалася, зникало в густій непроглядній пітьмі. 
Але найбільшим жахом було те, що Війна на своєму шляху сіяла чорні квіти – сухі колючі бур'яни. Німі і без запаху, вони миттєво проростали з землі, спліталися в густі нетрі й затуляли сонце. А без світла витончені і беззахисні квіти Рондо почали слабнути та в'янути. Вони вже не мали сили підвести голівки до неба. І найгірше – вони взагалі перестали співати.
Данко, Зірка та Фабіян – відважні, проте дуже тендітні, – вирушили супроти Війни. Спершу вони намагалися заговорити з нею, просили її піти геть. Війна, не зважаючи на них, вперто сунула далі, а страшні машини, що служили їй, пішли в наступ. Вони клацали, шипіли, сипали вогняними іскрами та жбурляли гостре каміння.
Один із каменів поцілив Данкові в груди, туди, де серце, і на його тілі з'явилася павутинка тріщин. Вогняні іскри влучили в Зірку, і краєчки її паперових крилець відразу обпалилися. А просто перед Фабіяном виросла чорна квітка і проколола йому ніжку.
Війна торкнулася кожного.
Тоді друзі вирішили заговорити до Війни її ж мовою. Зірка та Фабіян збирали каміння і цвяхи, що летіли на місто, й щосили кидали їх у відповідь. Та це не зупиняло Війни. Данко подумав, що, аби перемогти, треба влучити просто Війні у серце. Але все було марно, 
бо Війна не мала серця.
Троє друзів з відчаєм спостерігали, як Війна руйнує їхній крихкий світ. У місті один за одним почали зникати мешканці. А інші ховалися, даремно сподіваючись, що Війна піде геть. Колись такі яскраві та гамірні вулички спорожніли. Світла ставало все менше.
Так тривало день у день. Війна невпинно повзла, сіючи нищівні чорні квіти, а троє друзів продовжували обороняти місто.
Данко й надалі крадькома приходив до оранжереї. Її вікна потемніли від кіптяви, а декілька вцілілих квіток похилили голівки й мовчки стояли у дальньому кутку.
Якось, коли темрява в місті була вже такою густою, що ледь вдавалося знайти дорогу, Данко спробував порятувати хоч ці останні квіти, світячи малим ліхтариком свого ровера.
Він закріпив ровер на місці, скерував ліхтарик у бік рослин і почав крутити педалі.
Щойно промінчик світла потрапив на пелюстки, вони стрепенулись, а їхні тьмяні кольори неначе ожили. Данко крутив педалі все швидше і швидше. Світла ставало більше. Тоді Данко заспівав гімн міста, що вже так давно не звучав у Рондо. І коли проспівав перший куплет, одна з квіток підвела голівку й заспівала разом із ним. Далі – друга, третя... І ось уже десяток квітів співають гімн хором.
Раптом Данко впустив кермо, і промінь світла полинув у бік Війни, що прокралася на сусідню вулицю. І сталося неймовірне: Війна завмерла на кілька секунд, спинилася.
На мить затихли звуки вибухів, скрегіт і клацання хижих машин. Чутно було лише спів...
І Данко все зрозумів: Війна злякалася, бо він і десяток квітів співають разом попри все, бо навіть найтонший промінчик світла долає темряву. Тож, аби зупинити Війну, потрібно всім гуртом збудувати велику машину Світла, яка знищить пітьму і врятує співочі квіти!
Троє друзів негайно взялися до роботи. А їм на допомогу почали приходити інші мешканці, й уже незабаром увесь майдан Рондо став схожий на метушливий мурашник. Усі об'єдналися задля спільної справи і робили те, хто що вмів найкраще. Місто працювало, як злагоджений годинниковий механізм.
Зірка літала в розвідку і малювала на своїх крильцях схеми ворожих таборів, записувала важливі дані. Фабіян, як найкращий пошуковець, збирав окремі деталі до майбутньої світлової машини. А Данко, роздобувши давню книгу про механіку, керував процесом її побудови.
Коли машина була готова, всі зайняли свої місця і за командою почали діяти. Водночас закрутилися сотні педалей, завертілися тисячі коліщат – і машина запрацювала. Яскраве світло розлилося вулицями. Данко, Зірка, Фабіян та всі мешканці разом з квітами заспівали гімн Рондо.
Війна зупинилася ненадовго, а потім стала поволі розчинятися у світлі, яке випромінювала машина. Що яскравіше линуло світло, що голосніше лунав гімн, то швидше зникала Війна, а з нею – і темрява, і колючі чорні квіти.
Рондо співало гімн, аж доки всі чорні квіти зникли і темрява розсіялася дощенту.
І це була ПЕРЕМОГА!
Замість чорних квітів із землі виросли червоні маки.
До Війни у Рондо росли маки різних кольорів – рожеві, жовті, фіолетові, пурпурові, білі, але таких червоних не було ніколи. Тепер усі маки були тільки червоні. Мешканці Рондо потроху відбудували місто, відновили оранжерею, де знову розрослися квіти і щоранку, як колись, виспівують гімн.
Проте, на жаль, відновити можна далеко не все: на прозорому тілі Данка біля самого серця досі є павутинка тріщин, краєчки крилець Зірки так і залишилися обпаленими, а Фабіян накульгує на проколену ніжку.
Мешканці міста стали іншими. У кожного є сумні спогади про Війну, яка назавжди змінила Рондо. І багато-багато червоних маків, що відтепер ростуть по всьому місті.