ШОКОЛАДНИЦЯ Усе змінилося того дня , коли вона прийшла до міста . У повітрі з’явився загадковий аромат донині чогось невідомого , солодкого , спокусливого . І навіть люди почали більше всміхатися , відчуваючи , що диво поряд , – у затишному будиночку вродливої Шоколадниці . Один за одним злітають із її поличок духмяні цукати ; легкою хмаринкою здіймається в повітря запашна кориця . У казанку на малому вогні закипає-парує свіже молоко . Невеличкий дерев’яний млинок весело перемелює кавові зерна . Неземний , спокусливо-солодкий аромат наповнює собою всі вулиці міста . Дзвінко лунає сміх чарівниці . Кілька дрібних родзинок . Одна сльозинка – для гіркоти . Стародавня книга рецептів стиха нашіптує свою магію . Так народжується божественний смак . І спокуса . І чорний шоколад . ЖОВТИЙ БАНАН НА СІРОМУ АСФАЛЬТІ Він лежав посеред тротуару і , здавалося , кричав про свою присутність . Десятки ніг відстукували свій ритм зовсім поряд : цокали витончені підбори , впевнено дубасили тротуаром дорогі лаковані черевики , дріботіли дитячі кросівки , іноді сновигали зношені скрипучі туфлі , плавно пропливали тендітні « човники » . Повз нього проходило життя , а він лежав осторонь . Яскраво-жовтий банан на сірому асфальті . Вона сиділа неподалік . У сквері , на лавочці . Самотня душа серед великого сірого натовпу . Благенька курточка , старі джинси ; кросівки , у зморшках яких навік осів пил великого шляху . І глибокі , ясні очі ... Вона його бачила . І вагалась . За мить – різко підвелася . Уже через декілька секунд банан був у неї в кишені . КЛОУН Він запустив пальці до кишені . Червоний клоунський ніс боляче обпік руку . Сумно всміхнувшись , дістав червону кульку на світ Божий і сів перед дзеркалом . Час гриму . Час клоунади . Поволі на сіре , змучене обличчя лягали білі мазки . Щоки набули неприродного рум’янку . Кумедна волохата перука кольору яскравого соняшника прикрасила лису голову . Із дзеркала на нього подивилося незнайоме обличчя . « Я мушу » , – твердо промовив , надягаючи усмішку . Того вечора клоун перевершив самого себе . Діти вищали від задоволення й щастя . Клоун реготав , жонглював , показував карколомні фокуси . Внесли святковий торт . Під шумні овації гостей іменинник радісно задмухував свічки , приймав подарунки . А в кутку сидів і тихо плакав клоун . ЇЇ ТЕМРЯВА Гаряча сльоза тихо впала на білий холод клавіш . Тужливо озвалося її серце . Сьогодні вона вперше за стільки часу наважилася відкрити кришку роялю . Хотіла згадати цей звук . Знову відчути його на дотик . Уже декілька місяців вона живе в суцільній темряві . Широко відкритими очима дивиться на світ і ... нічого не бачить . Із того злопам’ятного дня довкола неї лише морок . Руки мимоволі потягнулися до інструменту . Невпевнено , ніби ступаючи крихким льодом , пальці сором’язливо ковзнули поверхнею чорного та білого . За мить повітря пронизав тонкий , глибокий звук , немов промінь ясного світла . Прозвучала перша нота . Поволі музика , народжена серцем , наповнювала її темряву життям . Сьогодні вона вперше всміхнулася . ЙОГО РУКИ То були надзвичайно красиві чоловічі руки . Довгі , бездоганні пальці . В міру широкі долоні . Правильної форми нігті з білуватими напівмісяцями . Руки , яких хотілося торкатися , легкий дотик котрих бажалося відчувати на собі . Довіритися їм . Відчувати їхнє тепло . Вплітатися в них своїми пальцями , тілом . Вивчати їх , як незвідану книгу . Читати дрібні рисочки , вдивлятися у химерні схрещення ліній . Відчувати їхню силу , ніжність . Такі руки не могли заподіяти шкоди . Вони були здатні дарувати їй лише насолоду . Подавати каву зранку , масажувати її мініатюрні ніжки , обіймати , підносити її до вершин блаженства . « Хочете , я прочитаю ваші руки ? » – запитала обережно . Усміхаючись , він простягнув їй свої долоні ... І став рабом . МОВЧАТИ Я знаю , коли зранку має бути дощ , уночі голосно плачуть поїзди , повітря проціджує крізь себе тонкі гострі звуки , а самотні люди довго не можуть заснути і все слухають , слухають , слухають голос нічного міста . Я знаю , якщо у кватирку залітає осінній листок і тихо завмирає на підвіконні , час іти молоти кавові зерна . З гірким присмаком осені . Знаю , є дні , коли небо чує мене . А є чорнильні ночі , коли блискавки збивають додолу зірки , і ті стрімко падають . І гаснуть , обпікаючи мої долоні . А сови скімлять і крилами своїми величезними ховають місяць . Тоді я випускаю в небо світлячків . Я знаю таємниці . Але мовчатиму ... СОЛОД Медовими пряниками , пухкими пирогами щойно з печі , кольоровими півниками на паличці . Молочними ірисками , фісташковим морозивом , бубликами з маком , пухкими ванільними бісквітами . Ароматними кексами , солодкими родзинками , кольоровим цукровим мармеладом , невагомо-повітряно-легким , ефірним зефіром у шоколаді . Смачними льодяниками , халвою , пахучою ромовою бабою . Вишуканими кремовими тістечками , свіжими духмяними ватрушками , завиванцями із сиром . Яблучним штрудлем , п’яною вишнею з післясмаком вишневих кісточок . Я кличу тебе . Маню тебе . Зваблюю тебе у солод . І несила тобі пручатися . П’янкий туман огортає тебе , і ти йдеш до мене . Тому що знаєш : у нашому домі тобі добре . Ти переступаєш поріг і потрапляєш в солодку казку , де є ти , я ... і солод . БУЛЬБАШКИ Скільки днів минуло відтоді , як вона зачинилася у своїй кімнаті , не пам’ятала . Сиділа простоволоса на постелі . Спала . Переглядала чорно-білі світлини . Чистила апельсини , здираючи з них товсту соковиту шкірку . І багато плакала . Мовчки плакала разом із апельсинами у напівтемряві . У густому повітрі , просякнутому її слізьми та гірким соком помаранчевих шкірок , зависли прозорі безколірні бульбашки . Вона дивилася на них , розглядала , доки їй не забракло повітря . Раптово відчула , що мусить позбутися їх . Схопилася на ноги , підбігла до вікна й різко його відчинила . Засліплена сонцем кімната вдихнула свіжість . Бульбашки полетіли високо до сонця й розчинилися в блакитному небі . За вікном був ранок нового дня .