Кароліна Кужвій приїхала тоді на знімальний майданчик бліда й тиха , як осінній ранок , у який , власне , все й відбувалось ; вийшла з авто не в гуморі , уникаючи розмов і навіть поглядів .

Але щойно запрацювала камера , невидима сила торкнулась її чола , актриса стала вищою , обличчя спалахнуло і вона — відповідно до ролі — узялася впевнено й насмішкувато закручувати навколо себе енергетику вибухового епізоду .

Одного з найкращих у фільмі епізодів , як виявилось згодом .

Відпрацювала своє , погляд згас , зіщулилась , прошепотіла щось , нахилившись до режисера , загорнулась у поданий кимось жовто-помаранчевий палантин — тільки її й бачили .

Зараз , якщо Кароліна Кужвій погодиться на запропоновану роль , вони працюватимуть над спільною картиною …

Помічниця режисера знайшла господиню за невеличким ошатним будинком , у зеленій садовій альтанці .

Стіни альтанки утворило коло щільно висаджених один попри одного кущів ялівцю .

Дашок , укритий сосновою ґонтою за давньою технологією , тримався на кількох високих стовпах , нижня половина яких губилась у густих заростях вічнозелених рослин .

На підлозі з кругляків міцного дерева , за столиком , плетеним з лози , у такому ж ажурному легкому кріслі сиділа господиня — в ароматах розігрітого під сонцем ялівцю .

Підвелася гості назустріч , відклавши книжку .

Уся у сіро-білому , жодних прикрас , обличчя без косметики , пишне волосся заколоте на потилиці , привітний погляд сумних очей .

На екрані вона виглядає значно молодшою .

А зблизька — жінка як жінка , нехай не п’ятдесяти , але точно сорока років .
Кароліна теж встигла роздивитись свою гостю , її юне веснянкувате обличчя , худі руки , вкриті ластовинням , дивакувате вбрання , без сумніву , власного дизайнерського втілення .

Остання мода така — завдяки новітнім можливостям за п’ять хвилин перетворювати основу готового одягу на припасовану до свого смаку та фігури індивідуальну модель .

Бавляться діти …

— Уперше привожу сценарій , — усміхнулась руденька після обміну привітаннями .

Подала прозору теку зі стосом паперу .

Оце « вперше привожу » додала з ввічливості , вирішивши , що кілька привітних слів не зашкодить .

Але щойно сказала , як одразу відчула двозначність вимовленого .

Як ніби уїдливо дорікнула : не було , мовляв , іншої роботи для помічника режисера , окрім — як її ? — кур’єрської .

Похопившись , спробувала виправитись :

— Я не те маю на увазі , що ви не хотіли , як усі … а те , що … не звикла , що хтось на папері читає …

Руденька остаточно заплуталась і почервоніла .

Її волосся медово світилось у навскісних променях сонця , Кароліна помітила це ще тоді , як вона наближалась до альтанки , а зараз бачила зворушливу дитячість світлих вій та злегка відстовбурчені вуха , які додавали цій дівчинці особливої привабливості .

Усміхнулась :

— У кожного свої слабкості , — і потягнулась до пачки з цигарками . — Сподіваюсь , ви мене вибачите за зайвий клопіт .

— Та що ви !

Який клопіт !

Я ж розумію .

Ви он і книжки паперові читаєте , як моя мама …

— А вам особисто — як цей сценарій ?

— Дуже ! — гаряче запевнила дівчина . — Мені — дуже !

І ваша роль подобається .

Там є одна сцена — не уявляю , як її можна зіграти .

А це , біля ставочка , купальницю посаджено ?
Кароліна повернула голову туди , де за пучечками гостроверхого дикого ірису , ближче до води , жовтів килимок із кульчастих квіток .

— Так , це купальниця .

Але вона тут сама виросла .

Або хтось мені її таємно підсадив , — усміхнулась , — без мого відома .

Вони ще поговорять про якісь необов’язкові речі , дівчина подивується , якою відкритою , виявляється , може бути ця жінка , та й піде доріжкою , гравій сухо захрумтить під її кроками .
Кароліна розгорне скріплений стос паперів , прочитає навмання кілька абзаців .

Звичка починати знайомство з новим текстом з випадкового уривка залишиться незмінною .

Тоді почне спочатку й зануриться у читання .

… Зіграти жінку у віці від тридцяти років і до глибокої старості .

Ця пропозиція виявиться вчасною , вона ще відчуватиме в собі сили для того , аби бути на екрані молодою і знатиме , як це зробити .

Бо далі життя готуватиме для неї інші ролі ; найкращі ролі згодом діставатимуться іншим , але інші , можливо , й зіграють їх краще .

На той момент Кароліна буде вже добре знайомою з невідворотністю однозначного запізно .

Це слово поблискуватиме металевим холодом давнього срібного перстеника-квітки , яке вона ніколи не носитиме , всупереч словам Роберта про те , що все до нас приходить саме тоді , коли має прийти .

В минулому залишиться багато ніколи , одне з них — яка була б із неї мати , бо коли наважилась на дитину , було вже запізно .

Коли виникла потреба дізнатись більше про дідусів та бабусь , то вже не було кого розпитати .

Намагалась заповнити білі плями з історії роду за допомогою брата , але й він тут , на диво , виявився не на висоті .
Кароліна згорне сценарій , притримає верхні сторінки , рятуючи їх від подмуху вітру .

Цю роль , якщо доля дозволить , вона зіграє так , як вміє , бо ще не вечір .

Вона і далі вчитиметься розрізняти уявні запізно від справжніх , долати перші та смиренно приймати другі .

Це ж не слабкості , з якими можна легко порозумітись .