Уночі на Андрія хлопці в селі бешкетують . Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть , кому дрова розкидають , а кому і воза на хату витягнуть . Стоїть тоді уранці хазяїн , потилицю чухає , а зробити нічого не може – бо на Андрія парубкам усе дозволено . А хто своє хазяйство боронити стане , то може і по шиї заробити , хіба що від хлопців відкупиться відром горілки . От і у нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились : Івану Вариводі тина аж у город затаскали , дядьку Павлові коней зі стайні повипускали , а сільському голові кабана в собачу буду запхали . Начебто усі діла переробили , а ще тільки півночі минуло . Місяць світить , сніг порипує , морозець веселить . Додому йти ще ранувато . От парубоцький отаман і гукає : « Ану , гайда через лід на той беріг у Корчі до діда Тимоша ! Нехай нам казки розказує ! » . А у Корчах , просто серед лісу стояла маленька дідова хатина , а сам дід знав безліч казок і був дуже веселий . Одна біда була в діда : ноги мав криві та кульгаві – наче тримав щось між коліньми . То , бувало , хлопці , жартома дражнили старого : - Діду Тимоше ! Оно дивіться , з-під вас коня вкрали , а ви ще й досі їдете ! - А , їхала б по вас лиха година – уздовж і впоперек ! – лаявся дід . Та поки я вам про діда оповідав , то парубки вже через річку перейшли і до хатини добралися . Дід Тиміш гарно піч кізяком витопив , та й на лежанці спав . Дим валує , лежанка тепла – добре дідові спиться . Коли це хлопці давай у двері гамселити : - Діду ! Вставай казки розповідати ! - От зараз устану , та віжками потягну через спину ! А дід таки міг і віжками чи батогом гарно шмагонути . Але з печі не злазить , а двері міцні – дубові , – бий , скільки влізе . Били-били хлопці чобітьми – немає діла , не відчиняє дід . - Ну стривай , вражий діду , ось ми тобі покажемо ! Залізли хлопці на стріху , та й запхали у комин шапку , гарно затовкли , кулаками забили , а двері колодою підперли . От як пішов дим у хату – біда ! Смердить , під стелею клубочиться , горло спирає . Дід перше перебрався з лежанки на піл – понижче , а далі на підлогу , а потім до дверей , бо вже дихати немає чим . А двері колодою підперті – зовсім дід пропадає . Давай тоді дід сваритися , а хлопці тільки регочуть . Далі став проситися : - Відчиніть , бо вчадію ! - А казку розкажеш ? - Розкажу , тільки відчиніть ! Відчинили парубки двері , дим шапками порозганяли , холоду напустили . Дід знову заліз на піч , а хлопці по хаті порозсідалися – казку слухати . - От ви думаєте , що я завжди був такий кульгавий і кривоногий ? Так от і ні ! Це мене таким папороть зробила . - Як-то так ? – дивуються парубки . - А отако . Як був я ще молодий та гарний , як ви , то все слухав , що старі люди розказують про папороть . Цвіте папороть тільки раз на рік , на Івана Купала . Квітка не кожному покажеться , і не кожен її взяти зуміє . Квітка та краси невимовної . Як побачиш , то все тільки про неї думатимеш , так що і батька-матір забудеш , а станеш потім усе життя по лісах блукати та Квітку-Папороть шукати . Квітка-Папороть розквітає опівночі червоним цвітом і горить як жар . Тоді її треба зразу рвати . Але це теж діло не просте . Слід взяти з собою скатертину , на якій сім літ паску святили , ножа , яким хліб ріжуть , та ще й освячену хлібину . Скатертину треба розстелити перед собою в лісі там , де росте папороть , покласти на неї хліб та ніж і чекати . Тільки-но побачиш опівночі червоний вогник – біжи туди і зривай Квітку-Папороть . Перед цим тобі усякі жахи ввижатимуться , бо нечиста сила дуже боронить Квітку , але до святого хліба та скатертини не підійде . Коли Квітку зірвав , треба ножем надрізати шкіру на долоні біля великого пальця , Квітку в рані затиснути і не відпускати , щоб вона там заросла . Тоді усе знатимеш : що де на світі робиться , де який скарб лежить і що думає про тебе сусідка . Після цього треба бігти додому , щоб устигнути повернутися , доки півні не проспівали . Але головне – не оглядатися . Бо як оглянешся , то нечиста сила тебе впіймає . Вона тебе лякатиме , гукатиме , шарпатиме , а ти тікай і не оглядайся ! От я і полював за тією Квіткою , коли був молодий . Все мріяв , що мені Квітка до рук піде . Нікому не йде , а мені таки піде ! А чого ж ? Я - он який ! І молодий , і ставний , і сильний ! А хоробрий , такий , що не дай Бог ! Усі собаки на кутку мене бояться . А головне - так скарбів чарівних хочеться , що аж не можу ! Вже придумав , куди гроші золоті потрачу , куди срібні , а куди каміння коштовне подіну . Плуга золотом окую , перлини в держак до лопати припасую , а діямантами вікна в хаті обцяцькую - нехай дівчата і парубки через тин заглядають і мені заздрять . Та так кортить мені того багатства , що насилу свята діждався ! Знайшов у лісі найглухіше місце , де папороть росте , взяв усе , що треба , і в ніч на Купала сів чекати . Коли це щось почало шарудіти , наче літає наді мною , якісь пики страшні з кущів виглядають , то кажани , то сови в’ються . Але я всього того не боюся , бо нічого до мене підібратися не може – святий хліб не пускає . Всі парубки з дівчатами на річці через багаття стрибають , вінки на воду пускають , купаються і цілуються , а я серед лісу темного клякну над свічкою . Раптом усе замовкло і затихло – нічого не шелесне . Дивлюсь – просто переді мною серед папороті світло червоне загорілося , як свічечка маленька . Ніби гарна музика заграла , чи наче щось заспівало – як ото мати дитині співає . І так мені хороше та добре зробилося , що я сиджу , а з місця зрушити не можу . Коли це раптом згадав , що треба Квітку-Папороть рвати , бо так і розум страчу , і в лісі залишуся . Підбіг я до того світла чарівного , дивлюся – Квітка маціпусінька , як горошинка , і медом пахне . Зірвав я її , – а вона тепла , як жива . Різонув ножем долоню і Квітку в рані затис ! Аж тут як зареве , як зашумить по лісі ! Я ноги в руки – і тікати ! Коли це попереду коріння із землі полізло , ззаду за сорочку щось почало хапати , якесь гаддя з дерев посипалося . Зліва щелепи вовчі клацають , а справа костомахи з черепами танцюють . Дурний він ! У поході козак горілки не п’є , а лиш на землю виливає !