Якимось шостим почуттям вона осягнула , що зараз відбудеться : дочекавшись пропозиції ставити запитання , жінка підведеться і виголосить щось абсолютно руйнівне — просто перед камери та мікрофони . Ярка відчула , як в неї запалали щоки ; вона не знала що робити — адже коли зараз вивести жінку без жодних пояснень , вона неодмінно зчинить галас . Заборонити їй говорити теж ніяк не можна . Лишалося одне ... Ярка швидко настукала повідомлення Насті , і за мить побачила , як її погляд спинився на телефоні . Насупившись , керівниця « маркетингу » , зиркнула на Ярку , впіймала її наполоханий погляд , кивнула і передала телефон ведучій , яка от-от мусила почати спілкування з аудиторією . — А зараз ... — професійно швидко зреагувала та , — ми маємо час для ... для перерви на каву , після чого ми запросимо всіх на святковий концерт . Ярка зітхнула з полегшенням . Жінка з течкою невдоволено цикнула і склала папери . Шеф , проте , поглянув грізно , не розуміючи , що спричинило зміну в програмі . Ярка знала , що мусить пересвідчитись у власному здогаді . Трохи пізніше , коли гості зібралися коло столика з наїдками , вона знайшла свою підозрілу гостю , і , необережно розвернувшись , добряче її штурхонула — канапка і течка з паперами полетіли на підлогу . Ярка тут-таки заходилася вибачатися та запопадливо підбирати розсипані аркуші . І от , лише одного погляду було досить , аби переконатися — серед паперів була добре знайома стаття Андрія Паладіна , цифри й висновки споживчих експертиз . « Артурчик » , отже , знайшов собі помічницю . І , схоже , відступати не планував . * * * Ярці знову було страшно . Дивна якась властивість характеру — вчинити щось , варте відрази чи страху та не відчути нічого особливого ; лише згодом належна емоція наздоганяла її , наче припливна хвиля , і підступно била в спину . « Синдром гальма » сміялася колись язиката Катруся ; ну що ж , може й так . Але це ж треба ! Іще вчора так гарно сиділося над лиманом при пиві , і , здавалося , сил та відваги стане , хоч би скільки знадобилося ; власне і те , що вчинила трохи згодом , теж занадто ризиковим не здавалося . А тепер-от вона не може примусити себе вийти з дому . Коли пригадати , то нічого незвичайного вчора й не сталося — лише погляд , а можна подумати , вона досі похмурих поглядів не стрічала ! Вони верталися з Галею до села , і от , на Тупіковій — цей хлоп на ровері . Неприємний , що аж ну ; очі невеличкі , зрощені брови , а губи — незвично яскраві як для чоловіка . Глянув злісно якось , з-під лоба , Галя аж сахнулася . — Саня , Ігоря Приймака молодший брат , — похмуро пояснила вона . — Ігор — той падлючий був , а цей — просто злий . Він мені раз дитину стусонув , аж вона упала і лоба собі розбила . — А ровер ? — озирнувшись , поцікавилась Ярка . — Братів ? — Ні , в того новий був , модний якийсь . А цей , бач , дідівська « Україна » . Ярка гмукнула . Ровер , може й не той , проте погляд ... та і напрям руху — надвечір , до пагорбів , де не було вже житла , де з’являвся натомість примарний вогник ... Попрощавшись із Галею , Ярка навпростець побігла до берега . Як лишень зважилась ? Чи то просто напідпитку страху не мала ? Втім , дійшовши до вежі , пригальмувала розважливо , дочекавшись , поки ровер сховається за деревами , а тоді спустилася до води . Їй чутно було , як стежиною за пагорбами шарудять розхитані колеса , згодом десь за дальнім рудим гребенем звук пропав . Якраз тоді вже запали сутінки , і Ярка не ризикнула потикатися до сипкої ущелини . Вона знайшла собі сховок за глинистим виріжком і зготувалася чекати ; втім , довго ждати їй не довелось — за кілька хвилин у хащах над нею блимнув вогник . Ярка переможно усміхнулася до себе ; отакі-то , значить , примари ! Чи то здибанка в Сані там , чи то сховок ... Хоча , Нестор мав таки рацію — для фольклорних потреб примари були значно придатніші . Зараз же видиратися нагору було безглуздо та і просто небезпечно . Слід було дослідити ярочок пізніше , наодинці . Проте , як знайти потрібне місце ? Ярка озирнулася ... Цих ярочків уздовж берега — десятки , як не більше ; зітхнувши , вона відірвала смужку від маєчки — у цілком тверезому стані такий фокус їй навряд чи вдався би — і зав’язала бантик на верболозі . По тому вона тихенько обійшла ярок і рушила до хати . Вже вдома Ярка помітила , що її капці та шорти густо забрьохані рудою глиною , проте це її не засмутило . Ще б пак , розгадати місцеву страшну таємницю — чи не досягнення ! І лише зранку , на свіжу голову , вона усвідомлює , що таємниця може бути страшною без жодних тобі лапок та іронії . Якщо Саня і справді убив свого брата , то що тоді там заховано , в тому ярочку ? І чи хоче вона це знати ? Предметні роздуми про душогубство явно не пішли Ярці на користь . Вона мала , на жаль , що згадати з цього приводу , і близькість розв’язки лише повернула їй уповні те , від чого тікала з міста — страх викриття , і то настільки сильний , що попри незмінну спеку її починають бити крижаки . Аби бодай якось відволіктись , Ярка дістає нетбук та , лаючись від страху і нетерплячки , завантажує новини . Останні кілька днів вона не перевіряла Катрусин щоденник — боячись , можливо , такої звістки , що змусила би її відмовитися від задуманого . Зараз же , на порозі безоглядних дій , вона просто повинна дізнатися , що там і як . І от , звісно ... Здавалося , недавній дощ принесе полегшення — проте , спека і далі пекельна . Любчик сказав , що бере відпустку за власний рахунок . Я його розумію — сама би завіялася десь за північним сяйвом , та й не вертала вже до пекла , хай би скільки там платили . Надто ж літнім людям нині важко ... Кажуть , одна прочанка навіть зомліла на порозі храму , а її дочку не могли видзвонити , бо у неї від спеки розладнався телефон . Та що казати — навіть в новинах почали з’являтися різні прогнози . Обговорюють погоду , мовби біржові ставки . Ну та нічого дивного , людям — аби поворожити . Ярка замружилася чимдуж — аж в оці застрибали цятки . Як же це вона не подумала ... Мама ... Невдатна фея і вірна прочанка ... Звісно , не видзвонивши дочку , вона могла підняти ґвалт . Вона не знає нічого-нічогісінько , Ярка їй ніц не казала . Проте самою своєю панікою вона здатна наробити біди . А « любчик » ? Це ж , коли Ярка правильно розуміє , Ромко — Катруся довго сміялася з приводу його кмітливих залицянь ... Ну так , напевне ! Взяв відпустку , значить . Чи не для того , аби розшукати колегу ? Що ж до прогнозів , то , значить , обговорення останніх подій таки уникнути не вдалося ... І це , коли розважити , не так вже і погано . Вимкнувши ноут , Ярка підводиться і визирає у вікно . Чи справді — за сусідським парканом рвучко блимнуло білим ? Чи примарилось ? Все це , обсмикує себе втікачка , все це починає вислизати з-під контролю . Якщо вона і далі зволікатиме , то втратить будь-яку можливість для маневру , будь-яку свободу дій . І всі її моральні потерпання не важитимуть тоді ані шеляга . Як , імовірно , й саме її життя . Дивна річ — але усвідомивши це , Ярка припиняє нарешті труситися . Вбравши вчорашні вимащені глиною шорти , вона вирушає шукати ярочок з примарами . Добре , хвалить вона себе , що подбала позначити потрібне місце червоним бантиком . Бо насправді тутешні схили поламані , наче зронений на підлогу святковий пиріг , і між сипких виріжків та піщаних проріх легко можна заблукати . Сторожко роззирнувшись , Ярка вступає до розпадини , одразу ж занурившись у гарячий присмерк і задушливий запах степового полину . Далі — несподівано вологе заглиблення , поросле вербою та колючими кущами акації , а вже після того — встелений сухою травою схил . Де ж це міг спускатися Приймак-молодший зі своїм ровером ? Ага , трохи вище по схилу видно латку вирваної трави та просипаного піску . Тримаючись за колючі гілки , Ярка видирається метри на два вгору , туди , де відносно положистий бічний схил зустрічається із прямовисною стіною ущелини . Захекавшись , опускається навколішки — все ж таки спека добряче забиває памороки — і тут нарешті бачить те місце , куди , очевидячки , навідувався Саня . У прямовисній стіні — напівзасипана ніша , її видно тільки впритул ; ані зверху , ані знизу ніхто би її ніколи не розгледів , якби не знав , чого шукати . Що ж ... Вона не має більше сумніву , але серце калатає попри те . А що , страхається Ярка , коли Саня заховав тут свій corpus delicti ? Тобто , простіше мовлячи , труп ? Це ж рік минув , і навряд чи видовище буде приємним ... Нервово хихикнувши , проте , вона відкидає таку можливість . Навряд чи хлопець вчащав би до трупа з такою регулярністю , що аж вістівчани запримітили вогонь за пустищем . Та і нащо взагалі до трупа ходити , коли вже на те ? Звівши подих , Ярка підбирається до ніші і обережно розгрібає глиняні брили . Невдовзі її пальці намацують відмінну від глини фактуру — щось гладеньке і прямокутне , мов цеглина . Запустивши руку глибше , Ярка підгрібає невідомий предмет , бере його і витягає на світло . Дивно ... і справді , брикет , запаяний у цупкий прозорий пластик . Усередині — зеленкувата пресована маса , таке , наче поганий зелений чай . Іще якусь мить Ярка безтямно витріщається на знахідку , і тоді нарешті приходить до неї розуміння . Чай , аякже ж ! Для безумного чаювання хіба що ! Ярка запускає руку якомога далі — ага , та тут не один такий брикет ! Може з десяток , а може і більше ! Опустивши пакет на землю , дівчина приголомшено падає поряд . Скільки ж може коштувати подібний скарб ? Якось ніколи досі їй не випадало торгувати « травою » , але якщо сірникова коробка такої штуки уроздріб коштувала з півсотні , то цеглина ... та ще й не одна ... Якщо це не мотив для злочину — то значить , ніц вона у злочинах не тямить ! Насилу здолавши зачудування , Ярка обережно вертає скарб на місце , намагаючись навіть каміння скласти так , як було . То от , виявляється , які оборудки провертав зниклий Приймак ! Щось вони із молодшим братом не поділили абощо ? Один підступний , другий — просто злий , казала Галя . А отже , зло подужало підступність ... І хіба це — не підстава для оптимізму ? * * * Ти , пригадую , колись мала душевну симпатію до Макіавеллі та його ідей . « Чини добро , поки можливо , але умій чинити зло , коли необхідно » — ця сентенція здавалася тобі надзвичайно мудрою . Зло заради більшого добра — наче і не зло уже зовсім ; проте насправді ти завжди легко відрізняла одне від іншого , так само безтямно і так само безпомильно , як відрізняємо біль від насолоди . Вчинки ж твої далеко не завжди були у тому сенсі безболісними для оточення . Такий конфлікт уявлень та дійсності якраз і є тою притичиною , що змушує злих людей залишатися злими . Адже ж як ми уявляємо себе ? Авжеж , не схибленими на насильстві маніяками ! Ні , звісно — окрім особливих випадків — ми радше бачимо себе доброю загалом людиною , котру жорстокий світ примушує до « необхідних » вчинків . А оскільки ми — хороші , то те , що робимо , ніяк не може бути злом . То навіщо чинити інакше ? Звісно , коли результати нашої діяльності є очевидно руйнівними , доводиться трішечки коригувати позицію захисту . Дуже добре спрацьовує , скажімо , перенесення нашої провини на жертву . О , ми надзвичайно в тому винахідливі ! Адже жертва — така сама людина , яка , безумовно , також вдавалася до « необхідного » , а значить — усього лиш дістала по заслузі . Так само гарно махнути на все рукою з позиції вічності — мовляв , які то все дрібниці ! Чиясь зруйнована доля , чиєсь зраджене кохання — що то важить на терезах історії ? Так , витребеньки ! Одного дня , проте , такий самодіяльний макіавеллі стикається з тим , чим знехтувати неможливо . І ти знаєш — чи не так ? — до чого це призводить . * * * Колись Ярка гордовито говорила друзям — працюю , мовляв , британським джентльменом : приходжу до офісу випити кави та перечитати ранкові газети . З часом гордість її дещо поблякла , газети читали підлеглі , а від офісної кави млоїло од самого ранку . Втім , новини вона і далі переглядала — мусила залишатися в темі , щоправда , відчуття « руки на пульсі » давно вже захвату не викликало : надто часто хотілося відсмикнути пальці з того нездорового пульсу , а чи й скрутити з них непристойну комбінацію . Сьогодні новини також не надихали : Лада Ер оголосила про скасування запланованого туру мільйонниками . Співачка слухняно відбула всі зазначені у контракті заходи , тож відміна гастролей безпосередньо « Делекти » не стосувалася . Однак що ж у такому разі могло спричинити це , невигідне для самої Лади рішення ? Настя кинула коментар , що в патронеси просто здали нерви ; Настя її розуміла — так натерпітися через дитину ! Проте Ярка думала інакше . Вона відчувала щось віддавна знайоме в тому темному погляді , яким дивилася співачка на осоружних своїх партнерів . Ярка добре знала це почуття — звичайнісінький сором , як не сказати — бридливість . І то не до партнерів — до самої себе , зганьбленої безумовно , хоча й невільно .