Малий кивнув і погладив Сусанну по голові — він ніколи не робив цього раніше , то тільки вона , Сусанна , жаліючи , гладила його по голові .

Тож тепер він відчув себе дорослим і сильним .

І несподівано для самого себе заспівав .

Його голосок тремтів , він не був ні чистим , ні красивим .

Він був сильним .

Бо це був голос , що поспішає на допомогу .

Голос , що підтримує і підкріплює .

Голос , що просить сніг прийти .

Голос , що пережив горе .

Справжнє , велике горе .

Голос , що прощався з другом , адже та дівчинка могла би стати його другом .

Та ні , вона вже була його другом .

Раптом Малий відчув , що прабабуся П’ятниця співає разом із ним — всередині нього .

І що голос у неї соковитий і м’який .

Цей голос закутував і огортав , ніс у собі тепло .

Та дівчинка теж заспівала , і Малий усміхнувся до її ляльки .

Він берегтиме цю ляльку .

Тепер це його найдорожчий скарб .
Малий співав про любов до тих , що відходять , про пам’ять про них і про зустріч , адже він колись зустрінеться з тією дівчинкою , віддасть їй ляльку і спитає , як її звати .

І тут заспівала Ірма . її голос приєднався до голосу Малого .

Вона теж ніколи раніше не співала .

Виявилося , що це легко .

Спів мав щось спільне з математикою , тільки якби хтось спитав Ірму , що саме , вона ніколи не змогла б пояснити .

Її пісня була весела й легка , Ірма співала про сніг , що розвеселяє і вчить сміятися .

Про безліч сніжинок , схожих на снігові квіти , що танцюють свій веселий танець , спускаючись на землю .

Про снігові квіти , що розквітають у них трьох усередині .

І було щось таке у цій пісні , що Сусаннину втому як рукою зняло , вона зірвалася на рівні ноги й закружляла з Ірмою та Малим у танці , так наче вони й були трьома сніжинками — першими .

Бо наступні сніжинки , лапаті й пухнасті , вже повільно опускалися на землю .

І ніхто з охоронців їх не помітив , хоча вони завжди помічали першу сніжинку .

Охоронці чули музику , і ця музика заколисувала , невдовзі всі вони спали навстоячки , і цей сон був лікувальний , вони прокинуться з нього іншими людьми .

Сніг укривав землю білим покривалом , тільки там , де танцювали Малий , Ірма й Сусанна , сніг не падав .

І на площі так і залишилося маленьке сіре коло .

За чверть години вони спинилися — захекані , знеможені , розгарячілі й щасливі .

А сніг сипав і сипав , аж урешті Сусанна сказала : « Снігу вже досить нападало .

Можна ліпити Сніговика » .

Великого Сніговика було ліпити набагато важче , ніж маленького , однак він таки виріс .
Сусанна одягнула йому на голову відерце Малого , яке вже було червоним , а не сірим , вийняла із торби морквину , яка стала Сніговиковим носом .

Замість очей вставила два чорні камінчики .

Провела пальцем там , де мав бути рот , і Сніговик усміхнувся широкою усмішкою .

* * *

У ту мить , коли Сніговик усміхнувся , Директор Кварк вимкнув свій комп’ютер і вирішив , що хоче прогулятися , хоча вже багато років не робив цього .

І незчувся , як ноги самі понесли його до палацу правителя .

По дорозі він зустрів чимало знайомих і незнайомих , які тієї ж миті , коли
Сніговик усміхнувся , відчули , що їм треба прогулятися , навіть якщо вони ніколи в житті не робили цього .
Сніговик знав , що до нього поспішають мешканці міста , тож усміхався іще ширше .

А Сусанна , Малий та Ірма грали в сніжки , бігаючи навколо Сніговика .

Вони не помітили , що зі Сніговикових губ злітають кольорові іскри й мерехтять у повітрі .

А може , Сусанна й помітила , але не показала цього .

А люди , що виходили на площу , кліпали очима й мружилися , бо іскри трохи сліпили очі , але зовсім трохи .

Коли ж вони помічали Сніговика , їм хотілося підійти ближче і доторкнутися до нього .

Вони навіть не підозрювали , що Сніговик зі снігу , вони просто підходили й доторкалися .

Руки відчували свіжість і щось іще — прохолодне тепло ?

Тому , хто доторкнувся до Сніговика , тут-таки хотілося протерти руками очі , з яких починали текти сірі сльози .

І очі нарешті починали бачити те , чого раніше не бачили .

Люди згадували , що у світі мають бути кольори , бо сірий світ — убогий і нецікавий .

Що на вулицях мають рости дерева й трава , що колись на місці правителевого палацу був розкішний парк , яким гуляли їжаки й фазани , і що всі мешканці приходили сюди навесні милуватися тюльпанами й нарцисами .

І що снігом також треба милуватися , бо він красивий .

А крім того , з нього треба ліпити сніговиків і грати в сніжки .

І часом — ходити по снігу босоніж .

І в тому немає нічого небезпечного .