Уряд , намагаючись вилучити аграрну продукцію у селян , започаткував політику « ножиць цін » .

Її спрямовували на штучне завищення цін на промислові товари і зниження на сільськогосподарську продукцію .

Влада вдалася до адміністративного тиску на селян .

У результаті , на початку 1928 р . кризу вдалося подолати ( за січень-лютий у республіці було заготовлено 70 млн пудів зерна ) .

Але наступної зими 1928-1929 pp . криза повторилася у ще більших масштабах .

Радянська влада вбачала у селянстві консервативну силу , що чинила опір державній економічній політиці .

Чиновницький апарат виношував плани перетворення селян із приватних господарів на сільськогосподарських робітників , віддалених від власності на засоби виробництва й результатів своєї праці .

Першопочатком реформування сільського господарства стала підтримка державою сільськогосподарської кооперації .

Влада прагнула мати справу не з окремими сільськими господарями , а з колективами виробників сільськогосподарської продукції .

Згодом різні форми сільськогосподарської кооперації були зведені до однієї — сільськогосподарської артілі , що її влада трансформувала у колгоспи .

У цій ситуації вже не держава залежала від індивідуальних селянських господарств , а сконцентровані у великі спільні господарства селяни підпорядковувались державі .

Курс на колективізацію сільського господарства було визначено у грудні 1927 р . на XV з’їзді ВКП ( б ) , а в 1929 р . влада проголосила суцільну колективізацію .

Селян почали силоміць заганяти до колгоспів .

У відповідь на примусову колективізацію селянство взялося за зброю .

Упродовж першого півріччя 1930 р . в Україні було зареєстровано 1,5 тис . терористичних актів проти організаторів колгоспного руху .

У Херсонському , Вінницькому , Чернігівському , Одеському та ін . округах відбулися збройні виступи селян за участі понад 40 тис . осіб .

Окрім повстань , селяни вдавалися до пасивних форм боротьби ( забиття і продаж худоби , псування реманенту ) .

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років в Україні поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8 % , свиней — на 62,3 % , овець — на 74 % . За цей час було експропрійовано понад 200 тис . селянських господарств .

До колгоспу забирали землю , реманент , худобу , коней та ін .

2 .

Розкуркулення .

Доля приватних сільських господарств

Які заходи здійснила влада навесні 1930 p . , щоб заспокоїти селян ?

До яких наслідків це призвело ?

Коли і яким чином владі вдалося остаточно припинити супротив селянства колективізації ?

Якими були безпосередні наслідки колективізації для сільського господарства України ?

Колективізація в Україні супроводжувалася наростанням терору .

Особливої жорстокості від нової влади зазнало заможне селянство , яке організатори колгоспного руху охрестили « куркулями » .

Офіційна пропаганда зображувала їх ворогами радянської влади і « експлуататорами трудового народу » .

Насправді , лише невелика кількість заможних селянських господарств використовувала найману працю .

В основному вони покладалися на трудові ресурси своїх родин , ощадливість і хазяйновитість .

Проте радянська влада проголосила своїм завданням « ліквідувати куркульство як клас » .

Перша хвиля масового розкуркулення почалася з січня 1930 р . і тривала до початку березня .

Вона охопила 76 % районів УСРР . Куркулів виселяли на висілки , але в межах України .

Восени 1930 р . почалася друга хвиля розкуркулення .

Тих , хто підпадав під неї , висилали уже за межі республіки .

В Україні було « розкуркулено » понад 1 млн селян , з них понад 860 тис . виселили на Північ і до Сибіру .

Багато з них загинули .

На початку 30-х років радянське керівництво збагнуло , що на селі ситуація стала критичною і нарощувати темпи колективізації украй небезпечно .

У березні 1930 р . Й . Сталін опублікував статтю « Запаморочення від успіхів » , де , розігравши роль « доброго батька народів » , засудив насаджування колгоспів силою і звинуватив місцеву владу в перегинах .

Слідом за статтею було опубліковано постанову ЦК ВКП ( б ) « Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі » .

Місцевим партійцям пропонували відмовитися від адміністративного тиску на селян при створенні колгоспів .

Тоді ж було опубліковано « Приблизний статут сільськогосподарської артілі » , де колгоспникам дозволялось мати корову , дрібну живність , присадибну ділянку .

Прийняті документи заспокоїли селянство .

Воно повірило у сталінську « справедливість » і , керуючись тезою « колгосп — справа добровільна » , почало масово виходити з колективних господарств .

За три місяці майже половина колективізованих селян в Україні повернулися до індивідуального господарювання .

Але згодом з’ясувалося , що це був тактичний маневр .

У вересні 1930 р . влада почала новий наступ на селянство , тепер вона створила такі умови , що економічно унеможливлювали індивідуальне господарювання .

Тим , хто виходив з колгоспів , відводили гірші землі , не повертали худобу і реманент , збільшували оподаткування .

Селянам , які опинилися під таким пресом , доводилося повертатися назад до колгоспу .

У 1932 р . в УСРР було колективізовано 70 % селянських господарств .