Зінаїда схилилася над тарілкою .

Малює пальцем і кошачкою , виводячи нею найтонші лінії та завитки .

Дві секунди - й на папері фантастична квітка розпустила пелюстки , мов павич пір’я .

Навчання живопису в Петриківці починається у дитячому садку .

Він тут теж незвичайний - альтанки прикрашені квітами , кучерявками , цибулинками .

Це все виховательки самотужки .

Найпопулярніше заняття - звісно , малювання .

Маленькі художники сидять за круглим столом і під керівництвом виховательки вчаться працювати пальцями та пензликами-кошачками .

Малеча залюбки занурює пальці у фарбу й мазюкає ними по паперу .

На питання , ким хочете стати , відповідь одна - художниками !

Останній представник старої школи петриківських живописців - майстер Василь Соколенко .

Він створив у себе вдома музей , відродив багато забутих промислів і боровся за чистоту традицій - не давав спокійно жити майстрам тиражних виробів .

Тепер художникові вже за дев’яносто , він живе з дружиною над річкою .

Господар вискочив у шортах і майці , всміхнувся й відразу попросив мене допомогти прикріпити на стіну зірвану вітром табличку домашнього музею .

Ми витягли стару , важку , іржаву драбину , і я насилу закріпила табличку між товстими вигнутими цвяхами .

На ній написано « Всесвітній народний музей .
Центр розквіту петриківського розпису » .

Стіну глинобитної хатки прикрашає живий монохромний розпис синього кольору .

Цю традицію в Петриківці майже забули в радянську добу .

« Коли прийшли більшовики , ви уявляєте село , де всі хати щедро розписані , з малюнками на печах ? - каже Олеся Статива . - Якщо жителі таку красу собі дозволяють , виділяються , значить вороги , куркулі , треба знищувати їх .

Ось петриківці й замазували цю пишноту » .

Відтоді хати не розмальовували , ремесло занепало .

Селян зганяли насильно в колгоспи .

Лише у 1936 році створили першу школу петриківського розпису , яка працювала до 1941-го .

До радянських часів у петриківському розписі ніколи не використовувався чорний колір . « Наш розпис завжди мав позитивний настрій , магічне значення добра » , - каже директор місцевого Будинку творчості Людмила Власенко .

Чорний з’явився аж 1958 року , коли у Петриківці було створено фабрику підлакового розпису « Дружба » для серійного виробництва сувенірів .

На початку там брали найдешевші матеріали : тирсу , технічний крохмаль , чорну фарбу і лак .

З перших двох компонентів випікали форми для розпису , фарбою замазували фактуру виробу , потім розмальовували і врешті покривали блискучим лаком .

Лише через кілька років підприємство набрало силу , сувеніри стали різноманітнішими й здобули попит .

Фабрика не пережила буремних 1990-х та приватизації , і петриківські художники згадують її зі слізьми в очах , бо « Дружба » годувала майже 400 майстрів .